«Це і є твоє послання, батьку?» — Тюрин узяв світлину з трьома чоловіками. Було дивно і навіть моторошно бачити обличчя, чиї риси майже стерлися з пам’яті. Тюрин і справді був схожий на батька. Лише шрам на лівій щоці псував миловиде батькове лице. За спинами у членів Археологічної комісії біліла Кирилівська церква.
«Це вже було після розкопок на Щекавиці. Якщо кудись і поклали кістки Змія, то тільки на Кирилівських пагорбах, під охорону церкви, — подумав Тюрин, — але Голубєв це і так має знати. Його батько брав участь у перепохованні. Отже, шукає щось інше — або серце, або повний текст пророцтва Офаніти. Отже, чорносотенці досі не мають усіх ключів, щоб відімкнути Змія. І мене, як того, хто має все це здійснити». Тюрин понуро схилився.
— Свіжі зведення про райони охоплення, — до кабінету увірвався околодочний. Він заспано потер очі: як і Олександр Петрович, ночував у відділку поліції. Галас у коридорі не віщував нічого доброго. Тюрин узяв аркуші й підійшов до мапи. Околодочний подав червоний олівець.
Закритою зоною зараження оголосили район вулиць Турівської і Набережно-Лугової: на півночі вони межували з негусто заселеними луками Оболоні, й контролювати потік кощів ніяк не вдавалося. Тож польовиків залишили сам на сам із зараженими.
На південному заході кощі підступали з боку Політехнічного інституту. Спалах почався з заводу грамофонних платівок демона першого порядку Юзефа Екстрафона. Сам він не постраждав, але дачі вимерли. Тепер туди годі було й потикатися. Пустка і дикі голодні.
Впала Батиєва гора. Поліція ще кілька діб приймала пожежні сигнали ліхтарів, поки дісталися й до семафорного. Ніхто не став штурмувати густозаселені гори, де мешкала переважно нечисть, бо це означало покласти забагато звитяжних добровольців. Став пусткою Бактеріологічний інститут на Протасовій вулиці. Байкове кладовище перетворилося на лігвище кощів.
Була втрачена значна частина Деміївки. Місто палало від Троїцько-Володимирської площі й аж до цегляних заводів Суботіної. Самооборона ще опиралася. Допомагали големи. Але й ті ставали купою глини після загибелі господаря. Міські скотобійні перед Саперною слобідкою, як мухи на мед, приваблювали все нові й нові полчища перетворених. Остаточна загибель околодку була лише питанням часу.
Кощі затискали місто у кільце, як Змій-уроборос з гобелену Житоцької. На околицях жила біднота й людиноподібні, їхньою втратою особливо не переймалися, та жах ширився. Дедалі частіше виявляли заражених у центрі міста. Довелося випалити Маріїнський притулок на Жилянській. А від нього лише кілька кварталів до залізничного вокзалу.
Вчора просто з зали Міської думи вивели анциболотника Труса. Він накинувся на колегу. Спершу думали, за старою бойовою звичкою, поки не побачили ознаки перетворення.
І під яким би кутом поліціянт не дивився на мапу, бачив благосний оскал Змія. Тільки Кирилівська церква, попри віддаленість, залишалася неушкодженою. «Там серце Змія!» — вибухнуло у голові Тюрина.
Топчій перехопив погляд шефа.
— Ви питали, де Гальванеску. Так от, не сидиться йому на Трухашці, гадській голові. Хоча там чи не найспокійніше. Якщо і запливе уражений, то поки водяники перетворяться на кощів, навіть безногий встигне втекти.
— Дайте вгадаю, де ви його знайшли, — перебив Тюрин. — У Кирилівській лікарні?
Топчій здивовано кивнув.
— Віднесіть це Перетцу. Потрібно перекласти. Він розбереться.
Тюрин віддав околодочному книгу Лазаруса з квартири Житоцької, засунув до кишені баночку з сухим варенням і вийшов з кабінету.
Кирилівська божевільня, або Кирилівка, височіла на однойменній горі. Історія людей розказувала, що таку назву гора отримала на честь звитяжного Кирила, що став на бій з полчищами Змія. Звісно, таку назву гора набула вже по смерті Обадії. Доти називалася Змієве Лігво.
Під чоботами хрускотів сніг. Тюрин смутно уявляв, що місто увійшло у коляду. Найвеселіший період року. Різдво було другим святом у Межі після Купайла. І мало стати для Олександра Петровича першим у Києві.
Крізь голі дерева було добре видно димові стовпи на півночі. Ніби здійняті у небо чорні руки, вони сигналізували про залишені на поталу кощів Куренівські цегляні заводи. Досі горіли сади на Сирці.