Натомість Кирилівська гора перебувала в ідилічному сні. Тут ще жодного разу не бачили голодних диких. Люди вірили, що завдяки заступництву білокам’яної церкви. Колись тут був монастир. Пізніше в його стінах розмістили міську божевільню. Тиша навколо дивувала і непокоїла. Місцевість здавалася покинутою. Тюрми навіть почав сторожко озиратися, щоб у разі чого не проґавити коща.
Біля церкви нарешті розгледів двох чоловіків. Через довге чорне вбрання й насунуті каптури спершу сприйняв за ченців, але ряси виявилися дивного крою шинелями. Через плече мали «ченці» гвинтівки, увінчані штиками з дорогоцінного драконячого скла — єдиного матеріалу, що витримував фенікс. У промінні холодного зимового сонця штики здавалися майже прозорими. Чоловіки звичним кроком обходили церкву. Тюрин не бачив їхніх очей, але відчув, що синя шкіра справила враження. Як механічні ляльки, «ченці» стрепенулися і, не змовляючись, кинулися до входу, щоб заступити шлях до церкви.
— Братики, ви що ж — офіцера не розпізнаєте? Ану по формі! — гаркнув Олександр Петрович. Дивні вартові навіть не ворухнулися. Зброєю, як княжі стрільці, загородили вхід. Не поступалися відживленому у зрості, й Тюрину не хотілося перевіряти, чи те саме стосується м’язів. На звороті долонь охоронці мали випалені купоросною олією знаки: череп і гад, що виповзав з очниці.
«Брати Ольга», нарешті здогадався поліціянт. З цими говорити марно.
Офіційно товариство змієборців «Брати Віщого Ольга» закрили ще кілька десятиліть тому. Але Тюрин знав, що влада досі використовує їх для найсумнівніших акцій. «Брати» поклонялися вбивці Змія — чорнокнижнику Ольгу. Найближчими були до чорносотенців, хоч і мали певні ідеологічні розбіжності.
Брати пророкували неминуче відродження Обадії. Вважали його найбільшим ворогом людини, що принесе кінець віків. Щоб захиститися від Змія, прагнули воскресити Ольга. Для цього не гребували звертатися до відьом і чаклунів.
Дійшло до того, що у 1872 році разом з нечистю спробували «пробудити Змія», щоб відродити Віщого Ольга. Брати вірили, що вони пов’язанні. Тільки Ольгу вдалося вбити Обадію. Ольг захотів, щоб його поховали поряд зі Змієм. Це для того, думали брати, щоб і після охороняти людей від усемогутнього гада. А отже, якщо відродити Змія, можливо покликати назад і Ольга. За їхньою дивною логікою, не варто боятися повернення головного ворога людей, адже Ольг зможе знову його вбити, а по тому залишитися царювати. Брати зібрали якісь ключі та провели ритуал на Щекавиці. Спроба виявилася марною, але дала привід Четвертому відділу змусити товариство саморозпуститися, а фактично піти у підпілля.
Кум Топчія, що служив охоронцем у музеї старожитностей, переконував, що заклятий ніж Ольга вкрали саме брати. Тюрин перевіряв — справу тоді так і не розкрили. Тому мав переконання, що ніж забрав Голубєв-молодший. А батько, як і у випадку з буквами, просто не став здіймати галас. Можливо, діяли спільно: і брати, і Голубєв прагнули відродити і вбити Змія, щоб люди отримали нового кумира — нового змієборця і винищувача нечисті — нового Ольга.
«При цьому люди вважають найбільшою химерою Межі саме змієпоклонців», — подумав відживлений, оцінюючи охоронців Кирилівки.
— І що ж ви тут охороняєте, хороші мої, що не пропускаєте поліційного чина? Які такі скарби, га? — з погрозою проказав Тюрин і спробував розвести гвинтівки, щоб зайти досередини. Брати, немов зачаровані, обернули до нього голови. Тюрин намацав у кишені вогнебій.
Несподівано двері тихенько відчинилися, і, наче кріт з нірки, визирнув маленький кругленький священик.
— Що тут відбувається? — зойкнув панотець, кліпаючи не звиклими до денного світла очима.
— Підполковник Олександр Петрович Тюрин. Завідувач відділу зі справ людиноподібних. Карний розшук, — представився відживлений. — За чиїм наказом оці стережуть вхід і не дають мені оглянути приміщення?
— Оглянути? Звісно, можете оглянути. А навіщо?
Панотець ніби щойно його помітив, прискіпливо обдивився і наморщив носа, наче торкнувся гнилого помідора. Так завжди реагували на синю шкіру, але в обличчі священика читалося щось більше за звичайну гидливість.
— Так кощі всюди. Карантин. Маю припис перевіряти будь-які приміщення.
Краєм ока відживлений побачив, як до них наближаються пара у чорних шинелях. Цього разу сумнівів не було. Двоголовці. Тюрин, не виймаючи зброї з кишені, звів курок.