Вовкулака відкашлявся і проспівав чистим приємним тенором:
— Дари богів я вже назвав. Є ще сльози матері, хай що воно таке. І «знак від матері». Знак Апі? Як його в біса притягти до Змія?
— Ковінька святої П’ятниці, — раптом прокинувся Топчій, — але це ж усе з наших справ.
— Так усе правильно, дорогенький. На це є пряма вказівка в Офінати. «Разом із серцем обраний-вмістилище має знайти і принести до місця великої перемоги і великої поразки Змія усі п’ять ключів». Має знайти і принести, — Перетца дратувала нетямущість вовкулаки.
— То ви гадаєте, що всі справи, які мені довелося розкрити, пов’язані? — запитав Тюрин.
Перетц зняв окуляри і потер запалені очі.
— Ви знаєте, дорогенький Олександре Петровичу, вчителю Змія — знаменитому Стагириту — належить вислів про те, що ціле завжди більше за суму його частин. Наприклад, війна залежить не просто від наявності супротивника і їхніх взаємовиключних бажань, а від значно більшої кількості факторів, від їхньої взаємодії. Але вивчення окремих причин аж ніяк не пояснить, чому ж та війна почалася. Стагирит учив звертати увагу на малопомітні зв’язки.
— Ха-ха, ви хочете сказати, що війна почнеться незалежно від того, розбуджу я Змія чи ні?
Професор змішався.
— Я не… Цього вам ніхто напевно не скаже… З іншого боку, якщо вже на те пішло, я вірю, що лише Змій здатен зупинити кощів. Я доведу… В мене є чудові викопні раритети. Там картини з перемог Змія… — професор заходився відкидати простирадла, що затуляли експонати.
Тюрин подивився на нього з жалістю. Коли світ валиться у тартарари, кожен шукає свої закутки для порятунку. Для професора це — артефакти з минулого. А для самого Тюрина? Ще кілька тижнів тому назвав би усмішку Василини. А тепер тільки згадка її імені викликала ніякове мовчання. Жоден до кінця не вірив у можливість щасливого порятунку.
— Добре, що дурно базікати. Треба дістати бісові ключі. Парфентію, на вас зерно. Воно у моєму кабінеті. У столі. Ключ ви маєте. І знайдіть Гальванеску, здається мені, він знає, де риба. На вас… — поліціянт розвернувся до професора і на мить замислився. — Спробуйте зрозуміти, що то за сльози матері й чи знак Апі є одним з ключів. Рештою займуся я. І ще одне, — Тюрин відвів убік вовкулаку. — Перекажіть Скалонне, що я хочу зустрітися.
— Я б вас не впізнав, Олександре Олександровичу, — промовив відживлений до огрядного чоловіка у штатському, що кутався у найтемнішому кутку «У кривого чорта».
— Зате вас неможливо сховати, пане відживлений, — не своїм голосом прохрипів Скалонне. Тюрин ледь притлумив посмішку, оцінюючи маскування: високий комір пальта, насунутий на очі капелюх-казанок, а під ним — пишні бакенбарди і лискучі щоки, які так часто кожен киянин бачив зі шпальт газет. Місце обирав людиноподібний з надією, що де-де, а тут ніхто не впізнає шефа міської поліції, бо просто не повірить у таку можливість.
— Навіть не знаю, чим ви їм допекли, але краще не висовуватися, — гострі очі уважно оглянули підлеглого. — А ви точно не причетні до того…? — Скалонне хотів сказати «звірства», але стримався.
— Ви хочете запитати, чи не подер я того домовика з Кирилівки у нападі люті, як це часто трапляється серед нечисті? Ні, це не я. І в мене є підстави стверджувати, що це справа рук тих, хто викрав панну Айвс і кого ви покриваєте.
— Ну-ну, дорогенький, не забувайтеся, — знову прохрипів поліцмейстер, — я заліз у цю діру тільки тому, що ви попросили. Ситуація у місті критична. До нас ідуть військові. І справа не тільки у кощах. Хоча ця бісова зараза, з якою ми нічого не можемо вдіяти, дає чудовий привід нас розчавити. Поки ви тут… — Скалонне нахилився ближче. — Зранку Четвертий відділ забрав Петюню. Нібито за участь у таємній революційній організації. Був обшук у Міській думі. Політичні розпускають чутки, що гласні з нечисті організували ложу змієпоклонців. Учора ввечері стріляли біля Арсеналу. І не через кощів. Люди і нечисть палили одні в одних. Ви розумієте, до чого йде? Місто роздирають на шмаття. Ми на пороховій діжці. Або ті, — Скалонне виразно звів очі догори, — віддадуть Київ на поталу кощам, а потім зайдуть більшими силами і випалять усе дощенту, або влаштують різанину дорогою до західного кордону. Війна з Цісарською Імперією от-от розпочнеться. Кому хочеться тримати в тилу заражене революційними ідеями місто?