— З місця, де тіло знайшли, куди ближче — до закладу Гінди чи до Біологічної станції? — роздратовано запитав Тюрин.
— Лихо відділове! — околодочний з новим завзяттям напустився на злидня. — Відповідай благородію, коли тебе питають! А то пригадаю, як ти докази на Павла-мірошника згриз.
Злидень, ображено зиркнувши, демонстративно опустився навколішки і заходився нишпорити у траві.
— Півверсти що туди, що сюди, — проказав він і нарешті знайшов, що шукав. Витягнув з трави довгий блискучий ніж, усівся по-турецькому і відрізав шматок курки.
— А це що таке? — Тюрин витріщився на кавказький ніж у маленькій руці. Лезо тьмяно блиснуло. — Де ти його взяв?!
— Знайшов у очереті біля дороги, у піхвах був, — злидень аж припинив жувати. — Тудой, як до Гінди йти…
Топчій видер ножа, так-сяк витер об мундир і передав столичному сищику. Злидень покірно підняв з трави піхви.
— Здається, ми знайшли вірогідне знаряддя вбивства, — підсумував Тюрин, роздивляючись замащений у курячий смалець кинджал.
— Злидні, коли голодні, страшно люті, — намагався виправдати городового Топчій. Але Тюрин не слухав. Його захопила знахідка.
— Кавказький, не більш як десять футів, — зі знанням справи прокоментував Олександр Петрович. Здавалося, вже і забув про неприємну сцену біля верби. — Піхви і руків’я — з дерева, кістки і міді, а от лезо — зі срібла.
— З таким на упирів чи перевертнів добре ходити. Вбити не вб’ють, але крові поточать. У нас у Межі такої зброї не люблять, — Топчій майже з огидою покосився на ножа.
Тюрин схвально кивнув і вдруге з цікавістю глянув на околодочного.
— Так, срібло в руках упиря хіба димить. У мого батька був схожий. Отримав за операції на Кавказі проти чеченських демонів у 1860-му.
— Думаєте, ним водяник хлопчика поклав? — Топчій розсунув очерет, щоб краще роздивитися місце, де Петюня знайшов ножа.
— Водяник кинджалом? Дуже сумніваюся. Треба шукати власника.
Олександр Петрович зазирнув у зарості. Тут стежка прилягала до води. Поламані стебла вказували, що з дороги у хащі щось скинули. На землі виднілися круглі тонкі відбитки та сліди кількох ніг.
— За цією водою Біологічна станція, так, Парфентію Кіндратовичу?
— Так, а ще головна дорога до закладу Гінди, — Топчій, наслідуючи шефа, і собі уважно вдивлявся у стежину.
— Бачите, волочили когось, — оголосив сищик. — У воді немає. Мабуть, на сусідню дорогу або й на Біологічну станцію тягли. Пудів на три, не більше. Акурат як хлопчик.
— Тягли, — з розумним виглядом погодився Топчій. — Діжку. Менделиха вином торгує. А мо’ і живим соком з-під поли. З неї станеться. Мабуть, з чорного ходу завезли, а потім вирішили на ширшу дорогу перекинути.
— Вином? — Тюрин розчаровано поглянув на пучку. Якраз розтирав у пальцях забруднену в червоне грудку землі.
— Та ясно, що вино, — зрадів околодочний, — я людську кров за версту чую, перший у тому спеціаліст.
Столичний поліціянт окинув околодочного злим багатозначним поглядом.
— Але діжку з закладу Гінди тягли, а не навпаки. Ще й повну. Що ви на це скажете, грамотію?
— Мо’ перепродає, а мо’ доктору подаруночок? — стенув плечима околодочний. — Але якщо ніж водяника, і це він Ющинського порішив, то яке це має значення?
З того, як Топчій уперто приписував ножа аквусу, Тюрин зрозумів, що й околодочному нетерпеливиться закрити справу.
— А таке, що у нашій справі все має значення, — кисло відказав Тюрин, потер подряпину на щоці й жестом звелів іти до закладу відьми Гінди.
IV
Під немилозвучним ім’ям мадам Гінди ховалася вроджена відьма Ганна Іванівна Мендель. Сімейне життя шановної пані Гінди не заладилося. Її видали заміж за респектабельного заможного щезника. А що Київ багатий на відьом, Мендель не надто цінував подружнє ложе. Після гучного скандалу Ганна отримала як відступне ділянку на острові. І це була дуже вигідна угода. Щезник-проноза кілька років воював з містом за право отримати маєтність на Трухановому. За кілька років мадам Гінда здобула славу звідниці та вмілої господині розважального закладу «з хором, кабаре, ведмедями й циганами, а також різного ґатунку дозволеним ворожінням».
Будинок любощів відьми Гінди містився у двоповерховому дерев’яному особняку з різьбленими лиштвами і коником на даху. Коник виявився чудернацьким. Тваринну голову можна було роздивитися тільки анфас, якщо ж зайти до будинку збоку, коник нагадував оголену русалку.