— Теж не знає, хто він насправді, — посміхнувся до коника Тюрин.
Біля стіни закладу, наче солдати на відпочинку, вишикувалися діжки з-під вина. Двір вкривали численні сліди ніг. До закладу заїжджалися зі всієї Межі. Як Тюрин знав, бували тут і столичні.
Світлиця зустріла напівтемрявою, задушливим запахом конвалієвих парфумів, тютюну й кислого поту. Портьєри з червоного оксамиту затуляли двері у номери. Велике вікно під завісою виходило на річку. Під дахом стомлено позіхали підтоптані херувими. В їхніх очах читалася похмільна втома. У сонному промінні денного світла, що пробивалося крізь важкі гардини, виблискував ще брудний після гостей кришталь. На дні одного з келихів запеклася криваво-темна рідина.
«Упиря частували», — подумав Тюрин. Він добре знав подібні заклади, але будинок розпусти Гінди вражав особливим шиком.
— Найкращий, — ніби прочитав його думки Топчій, і його очі заздрісно блиснули. — Мадам Гінда назбирала найгарніших лісниць, польовок, мавок із західних губерній і навіть має окремі вологі кабінети з русалками.
— Ви просто як завсідник, Парфентію Кіндратовичу. Нечисть приваблює? У столиці це, знаєте, вважається збоченням, — уїдливо зауважив Тюрин і опустив очі. На дні його валізи, що зараз лежала у готелі «Європейський», серед одягу ховалася сороміцька колекція фотокарток з людиноподібними жінками у відвертих позах — ще один подарунок Тамари. А та, своєю чергою, отримала колекцію у «татка», який і продав її до будинку розпусти. Тамара була повією і зберігала фотокартки як пам’ять про падіння. Те, що віддала їх Тюрину, мовою жовтобілетниць означало особливу прихильність.
«Татко» забрав її з Межі. У її великих темних очах була якась туга, якась самотність, що підкупила Тюрина. Вони зустрічалися щоразу, коли він приїжджав до столиці. Тюрин завжди залишав гроші й радів, що вона не просила більшого. Найдужче боявся закохатися. Нікому, навіть собі не зізнавався, як довго йому довелося тамувати біль від батькової зради.
— Які гості! — господиня закладу ефектно вийшла з тіні.
Мадам Гінда, або Ганна Іванівна Мендель, виявилася ще молодою жінкою з пекельно-рудим волоссям і різнокольоровими очима. «Істинна Ліліт», — подумав Тюрин і проти волі уявив смугу мідного волосся, що тяглася від потилиці до попереку й закінчувалася маленьким звабливим хвостиком — неодмінним супутником родової відьми.
На згині лівого ліктя жінка мала велику родиму пляму — нахабно виставлений знак гаспида і відьминого прокляття. Яскрава хустка ніби ненароком сповзла з плечей, Гінда затягнула її під пишним бюстом, від чого груди ще дужче випнулися. Замість гаманця зі стану звисала клітка з потворною жабою. Все у Ганні Іванівні кричало про її приналежність до відьомського поріддя.
— Сідайте-сідайте, дорогії, — грудним голосом завуркотіла мадам. Сухо кивнула Топчію і розпливлася у посмішці перед Тюриним.
Нечутно з’явилася дівчина у довгому, майже прозорому вбранні, смиренно вклонилася і поставила перед гостями тацю з напоями. Замість слідів маленькі босі ноги залишали стежку з квітів.
— Подобається? — хитро підморгнула Ганна Іванівна і виразно покосилася на щоку Тюрина. — Чи, може, ви свою палку красуню забути не можете?
Олександр Петрович почервонів, згадуючи, у якому вигляді заявився: обличчя подряпане, сорочка подерта.
— Ми до вас у справі, — столичний поліціянт відсунув напої. Топчій, який уже тримав чарку біля губ, розчаровано цмокнув і поставив її на стіл. — Ви ж чули про трагедію, що сталася неподалік вашого закладу?
— Так, Андрійко Ющинський, бідолашне дитя, — мадам Мендель з удаваним співчуттям похитала головою.
— Нічого дивного з того вечора не пригадуєте? — якомога лагідніше запитав Тюрин. Такі жінки, як Гінда, хронічно не вміли казати правду, але й з наскоку їх не взяти.
— Ранком пригадую! І наступний вечір теж псу під хвіст, — відьма блиснула очима у бік Топчія і знову розвернулася до Тюрина. — Хоч вам пожаліюся, — Гінда кокетливо випнула губки, — ваші всіх клієнтів розлякали. На добу довелося зачинитися. А ви уявляєте, які це збитки? — відьма краєм хустки заходилася обмахуватись. — Я бідна самотня жінка, а мені ще дівчат годувати.
— Ох уже і збитки! — Тюрин солодко посміхнувся, а про себе подумав: «Не менше тридцяти п’ятьох, а все дівку розігрує». Йому згадалася мадам з будинку розпусти Тамари. «І до дівчат, мабуть, ставиться, як до худоби».
— У вас же від клієнтів продиху немає? — медова посмішка наче прилипла до обличчя столичного поліціянта. — Недаремно кажуть, що на Трухановому острові три фути вглиб бери — все земля золота. Ваш чоловік зробив розумне капіталовкладення.