Тюрин ще раз поплескав його по плечу. З Гальванеску буде важко у суді, мадам Гінда, звівши брови, знову почне плутатися, але вмілий прокурор упорається. Та й це вже не його, Тюрина, проблеми. На нього чекає столиця і теплі обійми Тамари.
— Знаєте, що я думаю? — вже на зворотній дорозі проказав Тюрин. Був собою задоволений.
Топчій розвернувся. Вже кілька секунд тривожно вдивлявся у височінь. От-от мали спалахнути зірки. З заходу потягнулися важкі дощові хмари, й околодочний з полегшенням зітхнув.
— Думаєте, князь хлопчика порізав?
— Упир, — підкреслив Тюрин, незадоволений кволим ентузіазмом околодочного. — Ющинський, певно, у своїй манері стовбичив під вікнами мадам. Побачив її з князем, ті злякалися, що він розповість Тартарову. Упир погнався і не стримався. З десмодусами, особливо незрілими, таке буває — не здатні приборкати звірину натуру… — Олександр Петрович зупинився на півслові й раптом згадав, що йому муляло від першої згадки про упиря.
Вечірній Дніпро гудів від перевізників. Гуляки забиралися подалі на острови. Весела компанія на чолі з алконостом уже прямувала до Гінди. Рум’яні відьми-перекупки, що пливли їм назустріч, помахали руками. Поверталися з київського базару. Наймолодша під радісний регіт подруг кинула яблуко у човен. Тюрин підморгнув, схопив фрукт, потер об рукав і смачно відкусив.
— Але як князь Басараб примудрився на острові дачу будувати? Упирі ж не терплять плинну воду?
VI
— Яку такому гармидері накажете працювати? — крізь зуби процідив Тюрин.
Галас долинав звідусіль. Присутствені місця, де розташувалася міська поліція, нагадували мурашник. Тут тобі і пожежні з кіньми, і санітарна інспекція, і управа Межі, і Комісія з видів, і ще з десяток контор і конторок.
Тюрину, як столичному гостю, виділили просторий кабінет неподалік від Скалонне, але спека і духота не дозволяли зачинити вікна. Знадвору діймав майданний гамір. Якийсь божевільний, здавалося, під самим вікном у Тюрина провіщав прихід Змія.
— Слухайте і почуйте! Книга Одкровень свідчить — у 1914-му розпочнеться кінець віків! Уже летить над нами зірка війни, і хлопчика вбили недаремно!
День почався препогано. І комета Делавана, про яку на першій шпальті писала газета «Киянин», була ні до чого. Водяники влаштували страйк. Десятки суден не змогли зрушити з місця. Величезні пароплави двох товариств нудилися у доках. Аквуси вимагали звільнити Мокрого Лина. Скалонне вже поїхав до генерал-губернатора, мали полетіти чиїсь голови.
Тюрин перехопив київського поліцмейстера у приймальні, встиг озвучити свою версію, але Скалонне вона не сподобалася.
— Ви ж не хочете піти на поступки водяникам, дорогенький? — трусилися розкішні вуса поліцмейстера. — У нас є підозрюваний. Ви знайшли знаряддя вбивства. Нехай суд вирішить. Ми не можемо вести переговори з терористами. А водяники формено тероризують місто. Крім того, мадам Гінда і названі вами персони — поважні члени громади. Це серйозні звинувачення. Потрібні докази.
Скалонне був готовий погодитися з поясненням Гінди. Мовляв, кинджал украв у князя Басараба водяник, щоб убити Ющинського. Але Тюрин оглянув тіло, і сумнівів стало ще більше.
Рана виявилася не просто величезною, а й дуже дивною. Здавалося, хтось чітко розрізав хлопчика від сонячного сплетіння до пупка і навхрест під ребрами, обережно витяг органи (ніби їх ніколи і не було) й обробив краї. Принаймні вони мали вигляд таких, що встигли давно загоїтися.
Найбільше Тюрина здивувало відсутність укусів. Буває, що упир вбиває не заради крові. Але й тоді мусить відзначити перемогу над ворогом своїми іклами. Це один з найважливіших забобонів десмодусів.
«Вони не дурні. Могли навмисно так обставити. Але як упирю вдалося знехтувати своєю природою?» — міркував Тюрин, гортаючи «Зведення видів людиноподібних по Київській губернії» Д. Е. Беллінга. Така сама книжка завжди лежала у батька на столі. І якщо Олександр хотів розпитати про якийсь вид, то мусив спершу зазирнути до класифікації Беллінга, а потім діймати батька.
Басараб не тільки не покусав хлопчика. Він порушив загальновідоме правило, про яке Тюрин згадав учора: упирі ненавидять плинну воду. Щоб переплисти річку, можуть удатися до магічних заклять, але нечасто й у крайньому разі.
«Невже Басараб аж настільки закохався у Гінду?» — не вірив Тюрин. Усі упирі, які йому зустрічалися, були холодними машинами, що давно пережили почуття і пристрасті. Виняток — новонавернені, але цей стан тривав не більше кількох тижнів. Але, як виявилося, Басараб був щонайменше столітнім упирем. «Тамара би просто сказала, що я не розуміюся на коханні. Заради справжньої любові можна піти на все», — думав Олександр Петрович.