Ще за кілька років міський голова Києва вирішив провести реформу і набрати до поліції нечисть. Згадали про Топчія, і він отримав місце околодочного наглядача.
Ніколи доти вовкулаки не вибивалися так високо. Зграя вирішила, що не може знехтувати таким шансом. «Нехай буде серед влади хоч один з нас», — постановив вожак і дозволив Парфентію випити зі спільної миски. Відтоді Топчій служив місту. «Брав хабарі, захищав своїх, якщо які дрібниці, влаштовував родичів, було таке, — сповідався Топчій біля ліжка Тюрина, — але ніколи не шкодив людині. Це все клята вовча натура».
Спершу Тюрин не хотів його бачити. Але вовкулака приходив і терпляче розповідав свої історії. Балакучість діяла магічним чином, Олександр Петрович забув про власні страждання. І зрештою вирішив, що покарання Топчія нічого не змінить.
— Так, я чув, що ви не стали висувати звинувачень проти вовкулаки, — хитнув головою Вишиєвський. — Мені здається, це правильне рішення. Людиноподібні мають оцінити, як ви пожаліли одного з них. Хоча вовкулаки, як на мене, найогидніший вид у Межі. Зовні — наче зовсім людина. А тільки заґався — і станеш жертвою звіриної натури.
— Оцінити? Навіщо?
— Бодай для того, щоб прийняти вас у свою громаду, — посміхнувся Вишиєвський.
— Ви думаєте, мені це потрібно?
Тюрину не сподобалася посмішка чиновника. Вишиєвський наступив на болючий мозоль. Олександр Петрович з моменту пробудження намагався знайти відповідь на питання: хто він і що далі робити.
— Думаю, так. Вам потрібен новий сенс життя. І тут ми можемо допомогти один одному. Історія співжиття нечисті й людей налічує багато століть. І це кривава історія. Людиноподібні постійно чекають на свого Змія-Обадію, який повинен прийти і звільнити їх від влади людей. У 1648-му вони вважали Змієм Хмельницького. Страшні роки руїни і війни. У 1863-му — повстання упирів під прапором Змія. Нині знову на кожному розі кричать про пришестя Обадії, про близьку війну і кінець віків. Комету приплели, — роздратовано додав Вишиєвський. — Тому нам потрібна людина (а я щиро вірю, що в душі ви лишилися людиною) у стані ворога. Тепер ви нечисть, вам вони повірять.
— Я ловив злочинців незалежно від виду і не збираюся ставати провокатором, — озвався Тюрин. Він чудово зрозумів, чого від нього хочуть. Шпигувати за людиноподібними-революціонерами, спонукати їх на терористичні дії, а потім виловлювати по одному. Карний розшук допускав хитрість, але не безчестя. На відміну від політичної поліції. — Вони можуть вірити у що завгодно… — Олександр Петрович підвівся: нехай уже Крим, ніж таке.
— А ваш батько думав по-іншому, — зупинив його Вишиєвський. — Він співпрацював з Четвертим відділом. Допомагав ловити небезпечну нечисть, викривати культи змієпоклонців. У 1874-му навіть брав участь у розкопках на горі Щекавиці. На вірогідній могилі Змія. Тоді були великі наукові слухання. Професор Житоцький переконливо свідчив, що вони нічого не знайшли. Ваш батько підтвердив, чим вельми прислужився Імперії.
— А насправді? — Тюрин затамував подих.
— А насправді, Олександре Петровичу, співпраця з нами відкриває доступ до багатьох таємниць, — хитро примружив єдине око Вишиєвський. — Головне, щоб у Межі був спокій.
— І щоб магічний цукор видобувався, а сухе варення і живий сік постачалися в Імперію?
— Ви ловите все на льоту, — похвалив Вишиєвський.
— Тоді в мене є одна умова. Я хочу повернутися до поліції і займатися розслідуванням злочинів людиноподібних.
— Згода. Ви будете мати повну свободу, — продовжував усміхатися Вишиєвський. У єдиному оці промайнула тінь розчарування. Чиновник зрозумів, що не зможе тримати відживленого на короткій шворці.
Тюрину, у зв’язку з особливою корисністю, дозволили залишитися у Києві. Він учепився за нову інформацію про батька, як за соломинку. Нехай він не може вирватися з Межі, але мусить продовжити пошуки правди.
II
— Парфентію Кіндратовичу, ви знову за своє? — Тюрин роздратовано поглянув на помічника. — Що це рудий вам тицяв? Подаруночок? Я ж попереджав, щоб ви припинили.