— Грушки Солохи? — запитав Топчій і махнув рудому, що спробував зайти до кабінету, але побачив Тюрина і поквапився зникнути. Олександр Петрович упізнав «свояка» з Думської. — З них і не таке побачиш. Першокласні.
Околодочний мав стурбований вигляд.
— Що за ґвалт? — Тюрин кивнув на коридор, з якого долинали голоси. Вирішив не питати про свояка. Достатньо того, що Топчій мав прорву родичів і мусив постійно вислуховувати їхні прохання.
— Та поки ви спали, тут таке сталося, — околодочний підсунув тарілку з сирим м’ясом. Цього разу Тюрин не відмовився. Після сухого варення і сну почувався страшенно голодним.
З кабінету Скалонне лунав ведмежий рик.
— Добринін зранку був, а тепер от Фальдберг репетує, — пояснив Топчій. — У Думі з’явилися нові «документики».
Олександр Петрович аж закашлявся від несподіванки. Цього не очікував. З дверей голови поліції пролунав нетерплячий бас:
— Пане Тюрин! Я чую, що ви на місці, зайдіть до мене.
Сищик витер кров з підборіддя і пішов до Скалонне.
— Це кінець! Мало того, що ви звинуватили чорта — людиноподібного, так тепер виявляється, що він ні до чого! — волав Фальдберг. Жорсткий комір врізався у порослу темним хутром шию, і здавалося, от-от лусне від голосових зусиль. — Містом ширяться чутки, збираються чорносотенці, погромники. Молодчики Голубєва вже влаштовували засідку під моїм будинком. Ви збираєтеся щось робити?
Скалонне розвернувся до відживленого. Від різкого руху, ніби шматки свіжого сала з Бессарабського ринку, підстрибнули великі рожеві щоки. В очах поліцмейстера застигло те саме питання. Куди й подівся запобігливий тон першої зустрічі. Тепер Скалонне вимагав дій від підлеглого.
— Ви кажете, з’явився новий документик. Можна на нього поглянути?
Поліцмейстер простягнув аркуш.
— Сьогодні зранку секретар Шкуро знайшов на столі Фріцика. Той самий дурнуватий текст про права написаного, але дата нова.
— Добринін не заспокоїться, поки не почнуться відверті сутички між людьми і нечистю, — Фальдберг потягнув за тугий комір.
— «Усе написане, видрукуване чи в інший спосіб… — пробурмотів Тюрин, ігноруючи ревіння берсерка. — Тут нове закінчення. „Якщо ви і далі ігноруватимете вимоги написаного, букви заберуть важливі документи. Історія зміниться. Всі дізнаються, як було насправді“».
— Маячня! — знову заревів берсерк. — Ці документи не мають ніякого сенсу.
— Фрідриху-Рудольфе Людвиговичу, ви ж знали Фріцика, які справи вас пов’язували? — запитав Тюрин.
Берсерк кілька секунд гучно сапав, здавалося, збирався на думці, а потім несподівано закричав:
— Та як ви смієте? Я — член управи, голова фракції нечисті, звісно, я заходив до секретаріату. Це мої обов’язки як депутата. Я знав Фріцика, як і інших працівників.
— Годі-годі, Олександр Петрович не хотів вас образити. Служба-с, — заспокійливо промимрив Скалонне і підсунув гласному срібну чашу з горішками.
— Якщо ви все не з’ясуєте, то заворушення будуть на вашому сумлінні, — тихіше сказав Фальдберг, грюкнув чашею і вийшов з кабінету.
— Фальдберг ще що, а от Добринін сьогодні зранку мені весь мозок ложкою з’їв, що той кощ. Каже, йому набридли безчинства у Думі, — проказав Скалонне, тільки-но зачинилися двері за берсерком. — Погрожує, що діятиме на свій розсуд. Ви розумієте, що це означає, дорогенький? Завтра люди Голубєва будуть не просто біля будинку Фальдберга вартувати — вони йому ноги переламають. А звинуватять кого? Правильно. Київську поліцію. Мені потрібен результат.
Щойно Тюрин опинився у себе в кабінеті, як кинувся до столу, витягнув перші рішення — і не повірив своїм очам. Замість фальшивого рішення про підряд, яке кілька днів тому йому передав Добринін, і першого рішення «про права написаного», він тримав у руках два однакові документи. Обидва закінчувалися так само, як третій, знайдений сьогодні на столі Фріцика. «Якщо ви і далі ігноруватимете вимоги написаного, букви заберуть важливі документи. Історія зміниться. Всі дізнаються, як було насправді», — погрожував невідомий фальсифікатор.
Тюрин наказав опломбувати кабінети секретаріату Думи. Навіть забрав до відділку Глафірію Павлівну й Захара Шкура. Секретар був на межі нервового зриву. Дама кусала губи і розпускала дим дорогих когенівських цигарок. Єдине, що міг закинути їй сищик, це марку цигарок. Недопалки, які знайшли у квартирі Фріцика, відповідали куриву Глафірії.