Топчій обтрусив лушпиння з кітеля і прочистив горло.
— Ясно що занюхав, — самовдоволено погодився околодочний. — Спершу по Катерининській. Мадам Жозефіна померла у своєму ліжку. Таки знайшов кілька крапель крові на білизні. Її. Пролиті у момент смерті.
— Що ще? — Олександр Петрович відсьорбнув чаю і примружив очі від задоволення. Куди там китайському сіну до збору поліських нявок!
— Ходив до Хомячихи. Мені її двірник трохи ребра не перелічив! Собак спустив. Чуєте, собак? Ще б вовків. Ті як кошаки розбіглися. На дух вовкулак не переносять. Прислуга Хом’ячихи страх як нечисть не любить. Стара і на поріг не пускала. А генеральшин син суворо заборонив язиками плескати про те, як вона ноги відкинула, — околодочний зробив паузу і з надією подивився на шефа. — А що? Це мені Химка-куховарка розповіла, — знизав плечима Топчій і змовницьки прошепотів, — генеральша Хом’якова перед смертю з полюбовником була! Якому сину таке сподобається?
— З яким полюбовником? Його бачили?
— І що то мав бути за бідося, щоб до підстаркуватої удови по любощі ходити? — не слухаючи Тюрина, дивувався околодочний. — Ні, у тім-то і справа, що його ніхто не бачив.
— Може, покійний чоловік навідував?
— Ясно що ні. Чи він дурний заради такої вертатися? Химка каже — то баба люта. Небіжчик уже десять років як на волі. За цей час до неї ні ногою. Навіть маю довідку від упиря-наглядача з кладовища, — вовкулака самовдоволено помахав якимось папірцем. — Чоловіки наших покійниць з могил не вилазили. Та й узагалі мало хто до Хомячихи ходив. Навіть сина не жалувала, бузувірка.
Тюрин відклав справи і подивився на Топчія.
— Парфентію Кіндратовичу, ви думаєте про те саме, що і я?
Вовкулака невпевнено хитнув головою:
— Що маніяк-убивця ще той збоченець — до таких відьом залицятися?
— Що найімовірніший підозрюваний — перелесник. Цей вид являється до самотніх дружин в образі їхніх чоловіків. І перелесники матеріальні, а отже, можуть вбити.
— Та ну! — заперечив Топчій. — Геть-чисто за всю службу не знаю випадків, щоб вони когось убили. А я вже, прошу зауважити, двадцять років форму ношу. Перелесники, за оцінкою безпечності, одні з найспокійніших.
— Я знаю. І це мене теж дивує, — Тюрин роздратовано відставив чашку. — Якщо вірити Погану Беру, а він — найповажніший дослідник перелесників, то вони не агресивні, не здатні вбивати. Тобто або це хтось інший, і я помиляюся, — Олександр Петрович зробив паузу, щоб околодочний міг удосталь нахитатися головою, показуючи, що шеф ніколи не помиляється, — або ми маємо якогось неправильного перелесника. І це повна маячня.
На його подив, Топчій дістав засмальцьований записник, плюнув на палець і перегорнув кілька сторінок.
— Якщо це хтось із наших, але псих, то вам тільки до мадам Айвс.
III
Через зливу поліціянту довелося довго чекати на візника. Нарешті його підібрав похмурий довговухий канькач, що обережно спрямовував прольотку через непереборні київські калюжі. Після відживлення Тюрин міг їздити тільки з канькачами. Коні боялися синьопикого так само сильно, як і вовкулак чи берсерків. Але канькачі могли вмовити тварин везти відживленого.
Замок барона, де приймала Василина Айвс, похмурою темно-червоною громадою височів над Великою Підвальною. Навіть у сонячні дні гостра металева башта ховалася у свинцевій хмарі. Подейкували, дім збудував чорнокнижник, і стоїть він одразу у двох світах. Квартири тут були дешеві, але навіть людиноподібні не квапилися заселятися.
Тюрин розрахувався з візником, високо підняв комір і заскочив під виступ вхідного порталу. Крилаті химери, що тримали еркер, підозріло витріщили собачі морди, й Олександр Петрович подумав, що жінка, яка обрала саме цей будинок для прийому клієнтів, має бути особливою. За мірками Межі, вона такою і була.
Батько Василини — інженер Джеймс Айвс — приїхав до Імперії на запрошення металургійного магната Джона Юза. Привіз із туманного Альбіону бригаду кобольдів, щоб налагодити видобуток заліза у Катеринославській губернії. Коли контракт закінчився, Айвс перебрався до Києва.
Він же, як завжди підкреслювала мати, заразив дитину сумнівними ідеями щодо рівності видів.
Василина змалечку захоплювалася нечистю. Деякий час мріяла про кар’єру відьми, але не змогла звикнути до надмірної театральщини (успішна відьма завжди трохи акторка). Зрештою захопилася наукою. На той час її батьки вже жили окремо. Містер Айвс поїхав налагоджувати видобуток унобтанію у якусь далеку країну.
Коли дочка переключилася на науку, її мати зітхнула з полегшенням. Як і професура Університету святого Володимира, коли панні Айвс — чи не єдиній жінці того року — був присуджений ступінь доктора медичних наук у галузі нервових хвороб. Наступні роки Василина примудрялася працювати водночас у кількох клініках. У психічній санаторії Липинського на Столипінській лікувала заможних матрон від істерії, безкоштовно консультувала людиноподібних в Олександрівській, встигала навідатися в лікарню для нервових душевнохворих на Пріорку та влаштувала нелегальний кабінет на Кирилівських горах.