тихенько завів чернець.
Тюрин з подивом усвідомив, що Назарій вмостився біля келії Протасія, а пісня у його вустах набула зовсім іншого змісту. Відживлений посміхнувся і згадав Василину, і враз болюча зморшка перерізала чоло.
Почасти через панну Айвс він зараз у Лаврі. Після справи маніяка-перелесника Тюрин шукав будь-якої нагоди, щоб звернутися до Василини по консультацію. Планував маршрути так, щоб проїхати Великою Підвальною. Вже з Володимирської починав виглядати Замок барона з вічною хмарою над дахом.
Щоб мати кращий вигляд, Тюрин ковтав перед візитами до Айвс сухе варення і якось обмовився, що від «солодкої крові Змія» має жахливі видіння. Тоді Василина торкнулася його руки і попросила «більше так не робити». Тюрин міг заприсягтися, що вона здогадалася, навіщо він їв зілля. Йому стало соромно, а ще страшно від того, що думка жінки стала для нього настільки важливою. Це суперечило обіцянкам самому собі ні з ким не зближуватися.
Більше сумнівів додав випадок у лікарні, де кілька разів на тиждень проводила безкоштовні консультації для нечисті панна Айвс.
Тюрин чекав навпроти її кабінету. Біля вікна палив і кидав на нього знервовані погляди упир у білому халаті.
— Теж потрапили у полон чарівних очей? — нарешті не витримав десмодус і кивнув на двері Айвс. — Думаєте, з її боку це щось більше за екзотичне бажання дослідити небачений вид? Не тіште себе ілюзіями. Для людей ми лише потвори.
Упир виявився з рідні одного з пацієнтів Василини. Ще на початку кар’єри до неї на прийоми ходив новонавернений десмодус. Тяжко переживав перехід. Вона не змогла йому допомогти, і десмодус насадив себе на кіл. Перед тим залишив записку, де освідчувався Василині. Його рід ще довго звинувачував ексцентричну лікарку у грі з почуттями юнака. Нібито вона його у себе закохала, щоб краще вивчити упирів.
Історія вразила. Хай як воно було, хай яке добре серце мала Василина, вона — лише людина, а Тюрин… уже ні. Побувавши по обидва боки кордону, тепер добре розумів, якою глибокою є межа між видами. Забагато ненависті, образ, упереджень роблять її майже нездоланною. При всій щедрості душі Василина не змогла б покохати людиноподібного.
Тому Тюрин так легко погодився на неофіційне завдання Скалонне. «Час без Василини має остудити голову. Краще і не фантазувати про стосунки, які від початку приречені», — подумав Олександр Петрович, спостерігаючи за сплячою Лаврою.
— Шефе… брате Олександре, — відірвав від гірких думок шепіт Топчія. — Нам сюди. — Вовкулака показав у бік церкви Всіх святих. У цей час брами були зачинені, але метикуватий околодочний зумів домовитися про прохід. Вони довго дерлися темними провулками, кілька разів зустрічали військових з Печерської фортеці. Попри комендантську годину, нікого не дивувала поява чорноризців пізньої ночі. Служки особливо часто бігали до невибагливих солдаток.
— То ви кажете, кров була з Олександрівської лікарні?
— Ясно що напряму ніхто не сказав. Але я обережно, як ви вчили, притис аптекаря, то він і розповів, що крівцю брала одна краля-упириця, яка тута сестрою-жалібницею працює. Аптекар їй зайві норми видавав. По-приятельському, — очі вовкулаки хтиво блиснули.
Після нескінченних блукань між корпусами Топчій нарешті штовхнув двері. В носа вдарив запах формальдегіду та гнилого м’яса.
— Це що — трупарня? — здивувався Тюрин.
— Ясно що. Куди ж її сердешну візьмуть?
У кімнатці з мерехтливим електричним світлом їх зустріла молода жінка. Жовті очі палали на блідому стомленому обличчі. Безкровні, аж прозорі вуста прикривали довгі гострі зуби. Вона здавалася тендітною і вицвілою у білому, не дуже чистому халаті. Тюрин знову чомусь пригадав таку іншу і повну життя Василину.
— Парфентій Кіндратович попросив розповісти, — руки упириці тремтіли, вона кілька разів намагалася розпалити цигарку, аж поки сищик не запропонував допомогу. Жінка вдячно кивнула і з насолодою втягнула дим. У примарному світлі блиснуло гостре ікло. — Сказав, зарахуєте добровільну участь. Прошу, зробіть так, щоб ліцензію не забрали. В мене на тваринну кров алергія, — простогнала упириця.