— Розповідайте, — наказав Тюрин, ховаючи вогонь.
— Теофіл, чернець лаврський, раз на тиждень брав штоф крові. Платив справно. Розпитував про упирів, казав, що мусить підмазатися до столітнього десмодуса, щоб вивідати якусь таємницю.
Вії жінки тріпотіли, наче крила метелика, ніби вона не могла довго дивитися на синьопикого слідчого.
— Що за таємницю?
— Певно, про гроші. Хвалився, що скоро забагатіє. Ніби мав знайти скарб. Усе про якусь древо-келію розповідав.
— Ви добре знали Теофіла? — Тюрин подумав, що якби це була звичайна жінка, то її б обличчя залив рум’янець, але був змушений поставити наступне питання. — Не тільки ж через гроші зустрічалися?
— Зрозумійте правильно, — упириця опустила очі, — він добрий до мене був. А серед людей це така рідкість. Думаю, ви знаєте, про що я? — жінка з сумом подивилася на синю шкіру Тюрина. — Але хорошим не був.
— Що ви маєте на увазі?
— Якось бачила його з людьми у чорних шинелях. Вони гадали, що самі. Говорили по-приятельському. Жартували. Чула тільки, як Теофіл сказав, що поділиться, як знайде.
Тюрин з радістю вийшов на повітря. Трупарня справляла гнітюче враження. Не полишала думка, що десь тут у 1897-му лежав його батько. Після приїзду до Києва Олександр Петрович звертався до керівництва лікарні, але йому не змогли сказати, хто написав листа про смерть батька чи де зараз покоїться Тюрин-старший. Усі архіви згоріли під час пожежі у 1905-му. А кладовище неодноразово розширювали і перероблювали, тож навіть цвинтарний дух заплутався, де хто лежить.
«Може, варто було запитати в упириці?» — подумав Тюрин і сам собі заперечив: тонкі риси, інтелігентна вимова видавали у жінці високого десмодуса, з давнього аристократичного роду. Такі рідко запам’ятовують людей.
— Батьків на кіл посадили після повстання 1861-го, — ніби читаючи думки, повідав Топчій на зворотній дорозі до монастиря. — От вона, як неблагонадійна, і поневіряється. Де це бачено, щоб така, як вона, за штоф продавалася.
— Яка така, як вона? Хіба ви не знаєте, скільки ваші так звані благородні упирі крові пролили за останні століття? — просичав Тюрин. У душі було шкода гарної упириці. Ризикувала, навіть натякаючи на чорносотенців. Але перед очима вкотре спливло обличчя Грінівецького. — Ви помітили, що вона сказала про чорносотенців? Не виключено, що Теофіл був членом «Двоголового орла». Можливо, і скарб Василя-пісника шукав за їхнім наказом, або щоб вислужитися. Тому і носив упирю кров.
Тюрин згадав, як бачив Вольку Голубєва у намісника. Почаївська лавра, звідки до Києво-Печерської перейшов архімандрит Амвросій, вважалася оплотом боротьби за чистоту людського роду.
Відразу після прибуття нового намісника «Двоголовий орел» отримав величезні внески. Наклади їхньої газети збільшилися у кілька разів, а акції стали ще голоснішими. Тому зв’язок чорносотенців з керівництвом Лаври не випадковий.
«Те, що Теофіл пов’язаний з „Двоголовим орлом“, тільки ускладнює завдання», — подумав Тюрин. Він постійно переходив їм дорогу.
— Думаєте, Теофіл так напосівся на упиря з тим золотом, що пісник вирішив його убити? А може, слухайте, — зрадів вовкулака власній здогадливості, — упир перестарався — зробив собі подібним? А Теофіл наче помер, а потім утік?
Тюрин хотів дорікнути Топчію незнанням процедури, а потім згадав, що нелегальні перетворення розслідує Четвертий відділ. Упирі — потенційні революціонери, а тому їхнє «розмноження» контролює політична жандармерія.
— Для перетворення треба бажання і вміння, причому обох, — пояснив Олександр Петрович, — випадково не вийде. Хіба… Теофіл сам попросив? — Тюрин замислився. У його практиці траплялися випадки: людина зближувалася з упирем і загорялася бажанням стати такою самою. — А що ви про Теофіла дізналися? — запитав сищик.
— Він у залізничних бараках виріс, коло Протасового яру, — Топчій зневажливо сплюнув. — Там вічно люди з нечистю б’ються. Фомка Андрєєв, як його у миру звали, сирота, швидкий на розправу. Про таких говорять: «високий як лоза, дурний як коза, злий як дика кобила». Завжди першим у погромах був. А щодо «Двоголового орла» — не чув. Ви ж знаєте, які вони секретні, — кисло проказав вовкулака. Вже здогадався, яким буде наступне завдання шефа.