На ній була зображена колісниця, запряжена десмодусом і вовкулакою. На ношах напівлежала жінка. Замість ніг нижче пояса звивалися змії. Очі жінки були затулені пов’язкою.
— Як по-вашому, хто це? — посміхнувся Перетц.
— Упир і вовкулака — перші діти Ліліт. Але це не вона, — замислився Тюрин. — У «Легенді про народження Змія» Лазарус написав, що коли імператор Візантії забрав у Апі сина, її ноги перетворилися на повзучих гадів. Тож це Апі — мати Змія, але чому в неї зав’язані очі?
— Нічого собі! — випалила Василина і кинула на Тюрина повний захвату погляд. Перетц прошепотів «браво!» і плеснув у долоні.
— Так, це Апі, — доктор погладив зображення кінчиками пальців. На його вуста набігла замріяна усмішка. — Донька останнього царя Зархосії — Кия. Її шлюб з людиною мав бути безплідним. Але нечисть чекала на лідера. Боги і вожді видів своєю силою благословили лоно Апі. Вона змогла спокусити імператора. І тут, у Києві, народила великого Змія. А далі на нас чекає сумна історія страждань, — зітхнув Перетц. — Коли імператор дізнався про підступ, то забрав сина, спалив місто, а Апі ув’язнив під землею. Вона так мучилася через розлуку з сином, що з її очей полилися отруйні сльози. Апі осліпла. Тому тут зображена пов’язка на очах, — доктор знову торкнувся рельєфу.
Тюрин заворожено слухав ученого.
— То ви хочете сказати, що це знак Апі? — Тюрин знову показав перемальований з руки Богрова знак. Такий самий був на палітурці згорілого зошита.
— Він символізує народження Змія. Коло — це черево, а ці гачки — змієподібні ноги. Цей знак здавна використовували прихильники культу Апі. До речі, де ви його знайшли? Апі вимагає жорстокого поклоніння, я думав, її адептів давно знищили? — запитав Перетц, роздивляючись аркуш із символом.
— Тобто в Києві існувало водночас дві секти? — проігнорував його питання Тюрин, — ті, хто вірив у Змія, і ті, хто поклонявся його матері?
Доктор уважно поглянув на поліціянта і насупив брови. Василина зацікавлено підійшла ближче.
— Десь так, — погодився Перетц. — У Змія вірять усі людиноподібні. Але це важко назвати сектою. Змієпоклонці можуть збиратися, вивчати пророцтва, легенди про життя Обадії, шукати способу його оживити, але не більше.
— Чого ж? Змієпоклонці — запеклі революціонери, тільки і шукають, як знищити людей у Межі, — не стримався Тюрин.
— Я маю на увазі, — знітився Перетц — так захопився, що забув, з ким говорить, — Змій не вимагає ритуалу, на відміну від Апі. За легендами, потому як в Апі забрали сина, вона збожеволіла від горя. Сліпа, закута продовжувала шукати Змія через своїх послідовників. Вони це зрозуміли по-своєму…
— І стали приносити їй у жертву хлопчиків, — замість доктора закінчив Тюрин.
Очі Василини округлилися, Перетц зблід.
— У ХІІ-ХІІІ століттях дванадцятирічних хлопчиків кидали у Бабин яр, — брови Перетца вигнулися у трагічну дугу. — Там була вирита спеціальна яма, ніби вхід до царства Апі. Пізніше цей ритуал трансформувався. Хлопчиків почали заколювати у спеціальних місцях, які називали змієвими. Вважалося, що Апі цінує кривавий завіт. Її адепти вірили, що Апі почує їхні молитви в обмін на кров. У Києві кілька таких капищ. У сімнадцятому столітті, після повстання Хмельницького, коли всіх, хто вірив в Апі, знищили, змієві місця почали використовувати для своїх зборів змієпоклонці. Про це переконливо говорив професор Голубєв на великому археологічному симпозіумі, який відбувся після розкопок на Щекавиці… Тоді Голубєв представляв Археологічну комісію, а зараз очолює наш музей…
Під пекучим поглядом Тюрина Перетц почав затинатися.
— Ви ж знаєте, навіщо вони шукали капища? І кому передавали цю інформацію? — Тюрин немов знову гортав теки зі справами змієпоклонців, читав вироки.
Перетца затрясло, він закрутив головою, ніби шукав підтримки в ідолів, руки нервово то зчіплювалися, то безвольно повисали.
— Я тоді був асистентом на кафедрі, — скривився доктор. — Я не знав, повірте, не знав, що траплялося з тими людиноподібними. Чув, що капища консервуються.
— Де ці капища? — суворо запитав Тюрин. Він ані на хвилину не сумнівався, що доктор знав про справжню діяльність Археологічної комісії: про те, як ті мордували змієпоклонців, але заради кар’єри чи зі страху мовчав. Олександр Петрович таких набачився. «Вважає себе героєм тому, що займається віруваннями нечисті, а насправді не заступився б за жодного людиноподібного. Вони для нього лише об’єкт дослідження, а не живі істоти», — подумав Тюрин. Він упритул підійшов до доктора. Від Перетца відгонило волошковою водою і страхом. Цівка поту стекла напомадженою щокою.