Василина спробувала втрутитися, стати між чоловіками, але поліціянт зупинив. Знов озвався біль під ребрами.
— Знаю про три. Одне — біля Десятинної церкви, друге — під будинком Трубецьких на Великій Житомирській, а третє — на Львівській площі, — злякано затараторив Перетц.
— На місці теперішньої Стрітенської церкви? — Тюрину таки довелося схопитися за груди.
— Житоцький казав, що її для того і поставили. Вперше ще в одинадцятому столітті. І потім постійно відновлювали точно на старому місці, — мало не плакав Перетц.
— Годі, він не у вас на допиті, Олександре Петровичу! — обурилася панна Айвс. — Ми негайно йдемо звідси.
— Ці послідовники Апі, — проігнорував її наказ Тюрин, його голос звучав спокійніше, — вони можуть не вбивати хлопчиків, а робити з ними щось інше? Вербувати у свої лави?
— Я не знаю, — з сумнівом почав доктор. — Апі — сліпа і божевільна богиня. Її культ був завжди химерним і таємним. А отже, кожна група могла вдаватися до зміни ритуалу… Теоретично можливо… Кажуть, вона приходила у сни жінкам-медіумам. Апі не може залишити підземелля. Навіть коли Змій був у Києві, не могла. Тільки у чужій подобі, як дух, вона підіймалася на поверхню. І тільки у виняткових випадках.
— Наприклад, коли помер Змій?
— Так, — енергійно підтвердив Перетц, — вона приходила до його тіла. Але Апі безпомічна. Не забувайте, сліпа й божевільна. Сама не може його відродити. Тому шукає послідовників, — Перетц показав на аркуш зі знаком.
— Ви сказали — дванадцятилітніх. Апі вимагала дванадцятилітніх хлопчиків, — повторив Тюрин. Доктор здавався геть розгубленим і виснаженим. — Чому?
— Бо саме у дванадцять Змій уперше відчув її поклик, зрозумів, що він не людина, і залишив батька.
Життя Великого Воїна вкрите помороззю, як тіла водяників у хрещенські морози. Залишки легенд говорять про таке. Навчався у найкращих людських вчених і воїнів. Знав історію Заходу, осягнув мудрість Сходу. Єдиний учитель з людиноподібних — Стагирит — холістичний дух, що володіє баченням цілого, здатний керувати причинами і наслідком, навчив ховати єство. Наставляв шукати прихований зміст, вірити єдності буття і не оцінювати людину чи людиноподібного за миттєвим вчинком.
Розповідав притчу про Хизира, давнього схоластичного духа, що мандрував з непокірним учнем. «І вчинив Хизир незрозуміле учневі. Заплакав, побачивши пишне весілля, і розсміявся з купця, що замовляв сандалії на сім років наперед. Убив хлопчика з благочестивої родини і відбудував стіну в місті, з якого їх вигнали камінням і прокльонами. І не стримав мовчання учень Хизира, і став вимагати відповідей. І сказав учитель: „Плакав я на весіллі, бо судилося нареченому вмерти наступного дня, а молода ще 13 років чекатиме, доки виросте дівер, щоб з нею побратися. І сміявся я з купця, бо просив той сандалій на сім років, а й одних не встигне зносити. І вбив я хлопчика, бо судилося йому вирости у великого злочинця, що згубить і батьків, і весь свій народ. І відбудував я стіну в будинку, бо там захований скарб, що має дістатися сиротам, але тільки після повноліття“».
«І сказав Хизир мені, — мовив Стагирит, — а я переказую тобі, Змію: не ходи у місто над Дніпром, бо там знайдеш свою смерть». А юний Обадія — син імператора — відказав: «Кожна смерть — це нове народження. Позаяк я є уроборос — нескінченне переродження».
І перші одинадцять років Змій жив, як людина, доки не почув поклик матері. Апі явилася уві сні, як уже багато разів до того приходила до людей Заходу. Для них вона стала Кібелою, жорстокою матір’ю богів. Землі Візантії здригалися від людських жертвоприношень, непристойних ритуалів скопців та інших розваг на честь ув’язненої богині. Сліпа безумна Апі шукала сина, але єдиною її силою були сни і ненависть, якою вона щедро напувала своїх прихильників.
Чутки про культ дійшли до імператора Візантії. Вогнем і залізом почав він знищувати послідовників Апі. Радники, інші сини, вимагали вбити й Обадію. Імператор бачив відблиск Апі в очах сина і вагався. Це ж була і його кров.
Допоки Змій не обрав сам. Зник у дванадцятий день народження. І повстав у землях Зархосії за двадцять один рік по тому, як Великий Воїн, гуртівник дітей Ліліт, цар людиноподібних Обадія-бек.
Усі роки переможної ходи Змія землями людей Апі залишалася у підземній в’язниці в місті над Дніпром. Нечисть вірила: Обадія не міг пробачити матері того, що вона дозволила людям його забрати. Насправді він ненавидів її за інше. Вона зробила його покручем, напівкровкою, розділивши ложе з людиною, розвела чисту кров царів нечисті кров’ю людей. Лише подарунки видів принесли спокій у душу Змія. Бо він відчув себе тільки нечистю.