Тюрин вирішив не говорити батькам гімназистів справжню причину огляду їхніх дітей. Офіційно — це нова перевірка на зараження. Олександру Петровичу було достатньо тільки натякнути, що в околодку з’явились кощі, й батьки з готовністю показували дітей.
У реальності слід від укусу означав, що істота приречена. Люди перетворювалися на кощів за кілька хвилин після зараження, інші види — по-різному. Від години до доби. Найдовше опиралися інфекції водяники, але і вони зрештою ставали кощами. І порятунку від цього не було. Перетворених виловлювали, ізолювали і зрештою спалювали у яру біля Олександрівської лікарні, від чого на цілий околодок стояв задушливий сморід горілого м’яса.
Брак достовірної інформації грав на руку. Батьки вірили, що вчасно виявлений укус дозволить урятувати дитину.
Як і передбачав Тюрин, усі «херувими» мали знак Апі. Але ніхто з них не зміг пояснити, як і коли його отримав. На розпитування про участь у таємній організації гімназисти тільки кліпали очима і не розуміли, про що говорить синьопикий поліціянт.
Усі, крім родини Кендриків, мешкали далеко від Стрітенської церкви, та й Кендрики там майже не бували.
Інших людей із зошита Богрова діти не знали. Єдине, що всіх об’єднувало, — Перша гімназія. Там учився перед зникненням і Сашко Хоменко. Але його ім’я, як і опис, не викликали у гімназистів жодних емоцій.
Кендрик попросився поговорити з Тюриним без батьків. Мати злякано притулила хустку до рота, але скорилася. Батько зблід і попросив нічого не приховувати.
— Не кажіть їм, — опустив худі плечі Кендрик, — я справді не знаю, звідки це татуювання. — Під лопаткою у хлопчика чорнів знак Апі. — Але мені, Шанявському і Черняхівському снився один і той самий сон: жінка з золотими очима і зміїним тілом кликала до себе, — хлопчик густо почервонів, — а потім усі ми знайшли знак. І знаєте, — Кендрик звів на поліціянта великі допитливі очі, — коли ми з мамою після того сну були на службі у Стрітенській церкві, то мені здалося, що з золотоокою жінкою я зустрічався саме там. Але уві сні надворі було темно. А вдень під час служби я нічого не відчув. Ніби та істота, та жінка, могла з’являтися тільки вночі.
Людиноподібні Зайцев і Бернер підтвердили розповідь Кендрика.
Тюрин звелів приставити до п’ятьох гімназистів зі знаками Апі негласний нагляд. І Богров, і Цегет, на думку експертів, укоротили собі віку, але Олександр Петрович мав іншу версію. Їх знищує Сашко Хоменко, а отже, небезпека загрожує й іншим.
Студенти з зошита Богрова майже всі перебували поза межами Києва. Сікорський був за кордоном — випробовував новий літальний апарат, Шульгін викладав у Одесі, Булгаков поїхав до нареченої в Саратов. Усім телеграфували і просили з’явитися, але надії було мало — місто закрили на карантин. З Києва випускали хіба що червоний цукор і сухе варення.
Єдиний, хто точно залишався у Києві, був Вальдемар Голубєв.
Голубєви жили на Андріївському узвозі в одноповерховому будинку, покритому зеленою бляхою. З-за паркана визирали довгі гілки старезної липи. Влітку маєток потопав у зелені. Вікна, що виходили на вулицю, були завішані фіранками. Грубі дубові двері здавалися давно нефарбованими. Замість ручки було прикріплене велике металеве кільце у формі змія, що кусає себе за хвіст. Від будинку віяло старосвітськістю і водночас ворожістю. На подвір’ї стояла тиша, а у вікнах було темно. Дрібний сніг засіяв бруківку. Поодинокі пішоходи поспішали сховатися по домівках. Холод і кощі змушували швидше тікати з вулиць.
Тюрин узявся за кільце і постукав. Він навіть здивувався, коли за дверима почулося човгання кроків. Той, хто готувався відчинити, зазирнув у вічко й аж тоді підняв засув.
— І що цього разу? — відчинив сам господар. Степан Тимофійович Голубєв вразив кількаденною щетиною і давно нечесаним білим волоссям. Очі професора ввалилися, погляд зробився різким і підозрілим.
— Я шукаю вашого сина.
Голубєв скривився і вже почав зачиняти двері. Тюрин підставив ногу, перешкоджаючи старому.
— Йому може загрожувати небезпека.
Професор уважно подивився на відживленого, визирнув на вулицю, чи не чатує хтось підозрілий, і запустив поліціянта досередини.
Кабінет Голубєва нагадав батьківський. Так само багато книжок, купи пилу і паперів. Щоправда, стіни прикрашали фотокартки з дамами. А на туалетному столику лежали предмети дамського туалету: стрічка, дзеркальце, роговий гребінець і навіть балетна туфелька. Голубєв, як і перелесники, залишав трофеї любовних перемог.
Степан Тимофійович усівся у фотелі. Домашній халат розчахнувся й оголив старечу ногу у витертій пантофлі. Професор поправив одяг і втупив у Тюрина незадоволений погляд.