Дія перемістилася на кінець поля, й галас натовпу на трибунах поголоснішав, став пронизливим. Коні мчали, мов буревій, а потім почали розпадатися, відкидаючи геть стратегію чи обережність. На останніх кількох стадіях доріжки значення мали лише ноги та їхня довжина. Династі обійшла останніх претендентів і наздогнала фаворита, який, здавалося, завмер, ніби чекав лише на неї. Вона не бігла, а мовби летіла. Неначе прагнула перемогти або здійснити чиюсь мрію про перемогу. За мить її ніс доторкнувся до стрічки. Натовп вибухнув. Вона перемогла.
Це була також і моя перемога. На очах виступили сльози, і я огляділася навколо, шукаючи когось, щоб обійняти. Кілька тренерів підійшли потиснути мені руку, промовити слова, котрі значили б для мене все, якби їх казав мій батько, а потім поряд зі мною раптово опинився Джок.
— Вітаю, — шепнув він, нахилившись до мого вуха.
Міцно тримаючи кінчиками пальців за лікоть, він провів мене крізь натовп, який вирував навколо.
— Я завжди знав, що ти можеш це зробити.
— Справді?
— Твої здібності ніколи не ставилися під сумнів, чи не так?
Я намагалася не зважати на нього, але він вів далі.
— Це піде на користь нашій справі.
Досі мої щоки палали від гордощів і вдячності Династі за перемогу, але цієї миті я відчула, як уся холону. Джок вбачав власний зиск у моєму успіху. Коли Династі відвели у вольєр переможця й один із газетярів попросив моє фото та спитав прізвище, Джок втрутився й чітко вимовив: «Пурвес». Його рука й далі лежала на моєму лікті, іноді опускалася й на поперек, ніби прив’язь, із якої неможливо зірватися. Утім, Джок тримався не за мене. Він думав лише про те, як допис у газеті вплине на нові угоди з продажу зерна або на примноження наших чистокровних.
Згодом я збагнула, хоч як це дивно, але моя перемога мала для нього більше значення, ніж для мене. Як тренер Династі я мала отримати відсоток від її призових.
Якщо колись мені вдасться вигравати регулярно, матиму непогану платню, достатню для фінансової незалежності, але поки що це було нездійсненною мрією. У Джока ж вимальовувалося багато можливостей, якими він міг скористатися як мій чоловік і власник ферми. Було щось приголомшливе в тому, як швидко ми стали супротивниками.
— Як гадаєте, чи з’являться колись в Англії жінки-тренери? — спитав мене один із газетярів.
— Ніколи про це не думала, — відповіла я.
Поки я позувала для фото, дуже хотілося штовхнути Джока ліктем у ребра — відсунути його від мене та моєї слави. Але натомість я просто всміхалася...
Ді завжди вмів святкувати. Того самого вечора напої лилися рікою, він виголошував довгі дотепні тости й танцював із безліччю гарно вдягнених жінок, а підкуплений гарним шампанським оркестр грав усе, що він замовляв.
Клуб «Матайґа» вважався найкращим місцем у Найробі. Він розташовувався за п’ять кілометрів від центру міста й був справжньою оазою з рожевими, мов пір’я фламінго, стінами, викладеними галькою. За цими стінами члени клубу відчували, що мають право не просто бувати тут і насолоджуватися заслуженою пошаною, але й позбутися будь-яких обмежень. Тут можна було грітися на сонячних тенісних кортах, походжати зі склянкою джину зі шматочками льоду, тримати в стайні найкращого коня, ганяти гладенькі крокетні кулі на глянсовому газоні, наймати шофера-європейця або просто весело проводити дозвілля на терасі із блакитними ширмами.
Я любила цей клуб більше, ніж будь-хто — його вітальні з темною дерев’яною підлогою, пухкими, вкритими ситцем диванами, перськими килимами й мисливськими трофеями в рамах, — але досі була в кепському настрої. Джок і далі стовбичив поряд, ні на мить не залишаючи мене й не дозволяючи насолодитися життям. Лише коли Ді підійшов та запропонував йому розпити чудову пляшку витриманого віскі, я змогла втекти до бару, скрадаючись уздовж стіни, щоб зникнути непомітно.
На танцювальному майданчику всі вже впали в цілковиту нестяму, неначе переймалися лише тим, що ніч мине швидше, ніж вони встигнуть отримати свою частку щастя й забуття. Перегони завжди доводили всіх до такого стану, а позаяк вечірка тривала ледь не з полудня, офіціанти та носії мали виснажений вигляд, вже насилу втримуючи відповідний рівень. Поки я дісталася до коктейль-бару, там вишикувалася черга з кількох осіб.