— Берил Пурвес, — сказав Берклі, — ви вже зустрічалися з шановним Денісом Фінчем Гаттоном.
Моїм обличчям розлилося тепло, коли я взяла його за руку:
— Дуже давно.
— Звичайно.
Він усміхнувся, зморщечки навколо його очей поглибшали. Однак його тон був настільки недбалим, що я не зрозуміла, чи пам’ятає він мене взагалі.
— Радий бачити.
— Деніс їздив додому, у Лондон, й пробув там надто довго, — сказав Берклі.
— Що тепер збираєтеся робити, раз уже повернулися в Кенію?
— Чудове запитання. Я міг би займатися яким-небудь фермерством. Тіч Майлз гадає, що ми можемо створити законну компанію.
Він усміхнувся, немовби слово законний було приємною несподіванкою в цьому контексті.
— І ще страшенно хочу полювати.
— Чому б ні? — втрутився Ді. — Світ потребує великих білих мисливців.
— Ви напевне це знаєте, — глузливо кинув Деніс, — адже це ви полювання винайшли.
— Ну гаразд, не я, але я ніколи не зрозумію тих, хто з гордовитим виглядом приїздить до Кенії в пошуках трофеїв. Два чи три рази на місяць якийсь багатий банкір стріляє у власну ногу або приносить себе в жертву левові. Це безглуздя.
— Може, вони на це заслуговують, — сказала я. — Маю на увазі, що вони навіть приблизно не уявляють, з чим мають справу, не знають, що це значить — убити тварину...
— Ви, напевно, маєте рацію, — погодився Деніс. — Досі я полював лише для себе. Не думаю, що в мене вистачить терпіння на клієнтів.
— А що не так із фермерством? — запитав Берклі. — Це добра безпечна справа, без надокучливих гієн чи когось іншого, хто серед ночі намагався б вигризти тобі обличчя.
— Безпечна, — повторив Деніс.
Раптом він став схожим на школяра, готового до жарту.
— Яке ж у цьому задоволення?
Деніс здавався мені на кілька років молодшим за Берклі, десь близько тридцяти п’яти, і так само, як Берклі, мав походити зі знатного роду. Наскільки підказував мій небагатий досвід, таких чоловіків Африка вабила незайманими територіями, великим звіром і пригодами. Вони були синами британських аристократів, навчалися в найкращих школах, мали вдома всілякі привілеї та користувалися необмеженою свободою. Ці люди приїздили до Кенії, щоб використати свій спадок для придбання тисяч арів землі. Деякі, на кшталт Берклі, серйозно думали про те, щоб пустити тут коріння та залишитися, тоді як інші були гультяями, які зросли в нудних Суссексі чи Шропширі й тепер шукали пригод. Я не знала, до якої групи віднести Деніса, але мені подобалося на нього дивитися. Він мав чудове обличчя: трохи рожеве від сонця, з виразним гострим носом, повними губами та важкими повіками над очима горіхової барви. У ньому відчувалися легкість і впевненість, навколо яких, здавалося, оберталась уся кімната, немовби він був її віссю.
Я відійшла, потягуючи свій напій і вловлюючи то тут, то там уривки пліток; до Деніса тим часом злетілася зграя гарних жінок, здебільшого схожих на лялечок, усі в дорогих сукнях, панчохах і коштовностях, із вишуканими зачісками. Я бачила, як вони всі до нього тягнулися, що й не дивно. Мене він вабив так само.
— Тобі варто поглянути на мого нового коня, — сказав Берклі, наближаючись до мене з новим коктейлем. — Гадаю, непоганий матеріал для перегонів.
— Чудово, — автоматично погодилась я, і перш ніж устигла щось зрозуміти, ми взяли з собою Деніса та подалися до стайні, де в своїх загородах стояли півдесятка коней.
Коня, на якого ми прийшли подивитися, звали Солдатом — то був великий стрункий гнідий із білою, мов місяць, плямою на морді. Вигляд мав не такий гордовитий і запальний, як у тих чистокровних, що їх полюбляв мій батько, але мені він здався доволі гарним і миттєво зацікавив.
— Отже, він не чистокровний? — спитала я в Берклі, коли ми втрьох підійшли до стійла.
— Помісь сомалійського поні, гадаю. Не знатного походження, але, як бачиш, має певний гонор.
Я відчинила хвіртку, наблизилася до Солдата так, як навчилася ще в дитинстві, — спокійно, але рішуче. Батько передав мені своє вміння відчувати коней, або, можливо, я з ним уже народилася. Солдат визнав мій авторитет і не виказав норову, навіть не позадкував, коли я почала проводити руками по його спині, крижі та бігових суглобах. Він виявився здоровим і міцним.
Я відчула, що на мене дивиться Деніс. Від цього погляду затерпла потилиця, але я не підняла очей.