— І що, мені справді потрібно вдавати з себе милу дівчинку та показувати їй околиці? Ніби нічого не сталося?
— О Берил, я не знаю, що тобі відповісти. Гадаю, всі ми робимо помилки, і вона теж помилилася.
Він підійшов та стиснув мене за плечі почервонілими від праці руками.
— Роби так, як вважаєш за потрібне.
Якщо Ді був упевнений, що я ставитимуся до всього з розумінням, то в мене залишалися сумніви. Телеграма Клари й далі мучила мене, болісно повертаючи в минуле. Так дивно було лише зараз дізнатися, чому вона залишила колонію, — розгадку історії, яку приховували десятиліттями. І хоча мене не здивувало, що батько не казав правди, і я розуміла його скривджене почуття й фанатичне ставлення до ферми, все одно було б краще, якби саме він усе мені розповів. Врешті-решт, мати з братом покинули не лише батька, а й мене. Їхній від’їзд усе змінив у моєму житті, й ось тепер вони повертаються? Це не мало жодного сенсу. Чому мати думає, що зможе стати на ноги в Кенії, у місці, звідки так швидко втекла? І як у неї вистачило нахабства просити в мене допомоги? Як це стосується мене?
Я була розлючена і збита з пантелику та насилу долала спокусу дати Кларі гнівну відповідь, але мусила думати не лише про неї. У телеграмі вона не згадувала Дікі, однак слово «хлопчики» означало, що в них із капітаном були спільні діти. І тепер вони залишилися без батька й потраплять у зовсім незнайомий світ. Що вони думатимуть?
Поки я в душі боролася з бажанням зректися Клари, на думку раптово спав Деніс. Менш ніж тиждень тому він згадував володіння баронеси та її порожній будинок і пропонував його мені для дружніх візитів. Тепер мене просто вразило, настільки вчасною виявилася пропозиція. Хоча я досі не до кінця вирішила, чи хочу допомагати Кларі, її потреба й це вирішення загадковим чином збіглися, ніби стільки часу все йшло саме до цього. Неначе невидимі руки збирали нас усіх докупи. Це здавалося майже неминучим.
Я сказала Бою та Ді, що мене не буде кілька днів, та пішла сідлати Пегаса, почуваючись трохи краще, ніж досі. Поки що не мала жодного уявлення про те, що означатиме для мене повернення Клари в колонію та в моє життя, але в будь-якому разі мусила знову побачити Деніса та, можливо, розповісти йому цю історію. День був теплий, я їхала на сильному й красивому коні та мала план.
24
ерма Карен Бліксен розташовувалася за двадцять кілометрів на захід від Найробі; до неї вів прорізаний коліями шлях, який поступово підіймався вгору. Вона лежала на сотні метрів вище за володіння Деламера та Джока; густий ліс навколо неї врізувався гострим верховіттям у бліде небо. По один бік дороги тягнулася долина, вкрита килимами помаранчевих лілій, тих самих, які швидко та рясно зростають одразу після дощу. Повітря було солодке від пахощів квіток і білого цвіту кавових дерев, запах якого нагадував жасмин. Усе навкруги іскрилося, мов шампанське. Саме так, як розповідав Деніс.
Хоч я була майже впевнена, що баронеса принаймні розгляне можливість впустити в свій дім мою матір, — зрештою, він стояв порожній, — мене все-таки трохи мучили докори сумління, адже вибралася в гості без попередження. Поселенці в Кенії були розкидані одне від одного так далеко, що гостям зазвичай раділи, хоч би коли вони завітали. Але я не знала, чи розповів уже Деніс про мене, та й взагалі — які в них із Карен стосунки. Моє зацікавлення обома було таким самим, як і раніше, і ще я передчувала, що невдовзі дізнаюся щось незвичайне.
Нарешті я побачила гарне бунгало із сірого каменю з низьким дахом із черепиці та міцними з вигляду фронтонами. Будинок обгинала довга веранда, вздовж якої тягнувся широкий доглянутий газон. Коли я під’їхала, в траві під променями сонця грілися дві великі шотландські хортиці: сизі та вусаті, з гарненькими загостреними мордочками. Вони не гавкали й не здавалися занепокоєними моєю появою, тож я дозволила їм обнюхати свої руки.
Із будинку назустріч мені вийшла жінка, невисока, але струнка, з дуже світлою шкірою і темним волоссям, у простій білій домашній сукні. Її обличчя увиразнювали чіткі риси та глибоко посаджені очі під пухнастими бровами. Цим гострим поглядом і точеним носиком вона нагадувала красивого яструба. Я раптом зніяковіла.
— Вибачте, я мала повідомити, що приїду, — сказала я, коли відрекомендувалася. — Деніс у вас?