— Мені дуже шкода, люба. Але все має найближчим часом владнатися, правда ж? Навіть найгірше минає... Саме так ми йдемо далі.
Коли вона, пританцьовуючи, повернулася до гри з ракеткою, я увійшла в дім і побачила, що цього разу Карен перевершила саму себе. Скрізь горіли свічки, було повно квітів, а на столі шикувалася її найкраща порцеляна. Вона усе ретельно підібрала й ідеально влаштувала як для затишного відпочинку, так і для естетичного задоволення. Карен уміла писати історії та малювати, але те, що я тут бачила, було іншим видом мистецтва, і вона чудово ним володіла.
— Особлива нагода? — спитала я в неї.
— Ні, просто я настільки щаслива, що не можу цим не поділитися.
Вона пішла давати розпорядження Джумі щодо якоїсь деталі в меню, а мені пригадалось, як вона казала кілька місяців тому, що збирається бути щасливою. Я чула в її словах цілковиту рішучість, і ось тепер перед нею лежала здобич, ніби вона полювала й вистежувала звіра. Нині здолала всі перешкоди й виграла головний приз.
Коли настав час вечері, служники надягли білі піджаки й рукавички та заходилися подавати сім різних страв — Карен легко всім керувала зі свого кінця столу за допомогою маленького срібного дзвоника. Коли я раніше сама гостювала в неї, вона носила прості білі спідниці та блузки з довгими рукавами, але тепер на ній була розкішна шовкова сукня сливового кольору. Її темні локони тримала над чолом блискуча стрічка зі стразами. Обличчя було густо напудрене, а очі сильно підведені. Вона справляла приголомшливе враження, але вразити, звісно, бажала не мене.
Я привезла з собою одну з двох суконь, які мала для міста, але, ймовірно, вбрання було недостатньо витонченим, і я побоювалась, що вирізнятимуся з-поміж інших. Проте одяг виявився не єдиним бар’єром між мною і оточенням. Здавалося, всі гості знають ті самі пісні та жарти. Деніс і Берклі разом навчалися в Ітоні, тож цілу ніч наспівували улюблену мелодію — командну пісню гребців: «Гойдаймося разом вперед-назад, гойдаймося». Найголосніше співав Деніс, який мав гарний дзвінкий тенор. Звідусіль щедро лилися вино та сміх, і я відчула, що залишаюся осторонь. Вочевидь, я тут була наймолодшою та найбільш провінційною. Карен називала мене «дитям», наприклад, коли зверталася до Джинджер:
— Хіба Берил не найгарніше дитя, яке ви колись бачили?
Джинджер сиділа ліворуч від мене. Єдине, що я знала про неї, — це те, що розповіла мені Кокі, — її колишній роман із Беном. Струсивши попіл зі своєї сигарети в кришталеву попільничку, вона звернулася до мене:
— Вам колись казали, що у вас котяча хода?
— Ні. А це комплімент?
— Звісно, звісно, так.
Вона закивала, і її руді кучері затремтіли.
— Ти зовсім не схожа на всіх тутешніх жінок, правда?
У неї були величезні блакитні проникливі очі. Й хоча я почувалася трохи незатишно під її пильним поглядом, все одно відступати не збиралася.
— А хіба всі жінки однакові?
— Негоже так казати, але інколи здається, що так. Я щойно повернулася з Парижа, і там абсолютно всі носять сукні від Ланвена та перли. Це перестало бути чимось новим за дві хвилини.
— Я ніколи не подорожувала, — зізналась я.
— О, неодмінно це зроби, — заявила вона, — ти мусиш! Лише тоді, коли повертаєшся до свого дому, бачиш, який він насправді. Це моя улюблена частина будь-якої подорожі.
По тому, як прибрали зі столу, майже всі розсілися на стільцях навколо каміна, дехто примостився на лавах чи великих м’яких подушках. Карен сиділа в кутку, схожа на витвір мистецтва: в одній руці тримала довгий мундштук із чорного дерева для сигарети, а в другій — келих із червоного скла. Деніс сів поряд, і коли я підійшла ближче, то почула, що вони говорять про Вольтера. Кожен поспішав закінчити фразу за іншого. Вони нагадували половинки цілого і, здавалося, завжди сиділи ось так, нахилившись одне до одного з блиском в очах.
Наступного дня я встала на світанку та поїхала з чоловіками стріляти. Поклала в мішок більше качок, ніж інші, крім Деніса, й отримала кілька попліскувань по спині.
— Якщо я втрачу пильність, ти настріляєш більше за мене, — сказав Деніс, не випускаючи з рук рушниці.
— Це буде дуже страшно?
— Насправді, це було б чудово.
Він примружився від сонця.
— Мені завжди подобалися жінки, які вміють стріляти та добре їздити на конях... З тих, що міцно тримаються на ногах, а всіх інших тримають у напрузі. А ще такі жінки здатні осоромити деяких чоловіків.