Майже світало, коли ми з Ді та Боєм Лонгом полишили готель у Накуру. Вони йшли по обидва боки від мене, і мені було трохи легше: ніч нарешті скінчилася. Того вечора я лише раз зустрілася з Денісом: у барі, де наші погляди перетнулися та на мить зупинились. Далі рука Карен лягла йому на плече, він озирнувся, і все скінчилось. Я почувалася пригніченою, перед очима стояв туман. Напевне, саме тому я не одразу зрозуміла, що відбувається. Не знати звідки з’явився Джок. Хитаючись, він почав наближатися до нас від протилежного кінця вулиці, викрикуючи слова, яких я не могла розібрати. Мене почало трусити від єдиного погляду на нього.
— Ти мав стежити за нею, — він звертався до Ді, але язик його не слухався. Очі дико блукали; Джок, вочевидь, був не в змозі на чомусь зосередитися.
Я відчула, як поряд напружився Бой. Він ладен був уже кинутися на Джока, але Ді перший зробив крок уперед і сказав:
— Давай поговоримо, як чоловік із чоловіком, і ти заспокоїшся.
— Я не дозволю робити із себе посміховисько, — випалив Джок і, перш ніж хтось устиг бодай щось сказати, рвучко кинувся рукою в бік Ді, але трохи не дістав.
У мене похололо всередині. Він якось дізнався про Деніса — це було єдине, що промчало в думках.
Ді хитнувся назад, не в змозі втримати рівновагу. Мені здалося, що він був стривожений, навіть, можливо, трохи наляканий. На той час Бой уже втратив терпіння і спробував схопити Джока за руку, але той вивернувся, відступив на безпечну відстань і знову замахнувся.
Цього разу його кулак із нудотним глухим звуком влучив Ді в підборіддя. Ді похитнувся й припав на одне коліно, мовби з його тіла вийшло все повітря. Бой кинувся на Джока, однак той тепер викидав перед собою кулаки, викрикуючи щось про отримане задоволення.
Але навіть якщо мій зв’язок із Денісом відомий іншим, до чого тут Ді? Якого дідька нападати на старого, ні в чому не винного чоловіка? Це не мало жодного сенсу, але Джок був надто п’яним і, мабуть, просто отупів; худорлявий і швидкий, він і далі розмахував руками.
— Припини! — закричала я. — Це ж Ді, Ді! Перестань!
Я накинулася на нього ззаду, била по спині кулаками, але він легко відштовхнув мене. Я незграбно впала й знову підхопилася.
Ді лежав зігнутий на боці, руками прикривав голову, але Джок знову почав його бити. Усе відбувалося з неймовірною швидкістю.
— Припини, припини зараз же!
Я й далі голосила, бо раптом злякалася, що Джок може вбити Ді.
Я крикнула Бою, щоб він кликав на допомогу людей з готелю, й він нарешті повернувся з кількома чоловіками, які стали між Джоком і Ді. Вони приперли Джока до стіни будинку, але він виривався, весь червоний від люті.
— Ти, самовпевнена сучка! — крикнув він мені. — Гадала, що поводитимешся як брудна повія, а я про це не дізнаюся? Що я нічого не вдію?
Сильним поштовхом він звільнився з чоловічих рук і, хитаючись, пішов уздовж тротуару, а далі зник у темряві.
Ді було дуже зле.
Ми насилу доправили його до шпиталю: до того часу одне око запливло, а з рота й носа капала кров. На допомогу йому з ліжка підняли лікаря, і ми з Боєм кілька годин провели в очікуванні, поки накладали шви та гіпс. Рука в Ді була зламана в трьох місцях, шия вивихнута, щелепа розбита. Коли лікар описував усі травми, я затуляла обличчя руками, згораючи від сорому. Джок з’їхав з глузду через мою нерозважливість. Я мусила знати, на що він здатен. Я була винна в усьому.
— З ним усе буде гаразд? — запитала я в хірурга.
— Згодом так. Гадаю, ми залишимо його тут, принаймні на кілька тижнів, а коли він повернеться додому, йому буде потрібна медсестра.
— Він матиме все необхідне, — запевнив Бой.
Коли лікар пішов, я згадала Джока, який побрів у ніч, і подумала про те, що він не має залишитися непокараним.
— Хоч би там як, ми мусимо звернутися до влади, — сказала я Бою.
— Ді не схоче розголосу. Він захищає тебе... можливо, нас обох, але себе також. Що подумають про голову «Комітету пильності», на якого так легко напасти?
— Думаю... це неправильно.
— У подібних випадках правильність чи неправильність — не завжди головний аргумент.
— А що ж тоді? — запитала я, з болем і жахом думаючи про те, що все це сталося через мене.