Тон Агнешки Фарбі, бідної вдови з Личаківської дільниці, не містив навіть натяку на двозначність. Так, одинока. Так, захищаюсь. Не більше не менше.
Але наш Януш ібн Стасьо теж був не в тім’я битий. Узяв потужний розгін і …
— Ніколи, повторюю, ніколи ім’я Гу… — і ледве не повис на гачечку. А якби я не грюкнув ложкою по краю полумиска? Що там могло би бути далі? «…ім’я Губицьких не буде заплямоване нечесним вчинком…» Ех, Янеку-Янеку. Брехати — це тобі не поліна у вогонь підкидати! Для цього хист потрібен і навики, яких у тебе нема. Міг би я помогти тобі в цьому, підучити, продемонструвати на особистому, так би мовити, прикладі?.. Міг! Але зараз я їм зупку, тому вибачайте, прошу пана, і дайте мені доїсти її спокійно…
Янек, натомість, стояв із полумиском у руках, кліпаючи очима.
— Я хотів сказати… е-е… що, можливо, ми справді не виглядаємо як… як доброчесні громадяни… швидше за все, ми виглядаємо як… як волоцюги… можливо, так воно і є насправді…
Обожнюю такі звороти: можливо, я брешу, а можливо, і ні…
— Але є поняття, які не залежать від форми одягу й ступеня наповненості гаманця!
Та ти що? Коли б я не доїдав зупку, розсміявся би з цього! Тим часом Януш розійшовся не на жарт!
— Перед вами міг би зараз сидіти вельможа королівського родоводу в парчі і золоті, але серце його було б серцем боягуза й брехуна!
І я про це. Чесність та безстрашність, панове, за гроші не купуються. І викрасти їх у власника ніяк не виходить. Я знаю, я пробував.
— Я не маю на увазі, що всі волоцюги чесні та відважні…
Не всі, ні. Хіба що ми…
— Але, будь ласка, не судіть поспішно. У вашій волі прогнати нас, але якщо ви нам довіритеся, ми не зостанемося в боргу!
Наші хлопці зааплодували б тобі за таку промову, а потім зарізали б, не сходячи з місця. Немає у їхньому житті твоїх понять.
Агнешка увесь цей час задумливо дивилася в порожнечу, і сам Фонсьо, який бачив усіх наскрізь, не зміг би зрозуміти, що в неї коїться в голові. Карабін дивився туди ж. Так само задумливо.
— Гербата, мабуть, уже заварилася, — підвелася вона, тримаючись від нас на відстані і не повертаючись спиною.
Молодчинка.
— А яка у вас чудова зупа! — зовсім недоречно ляпнув Янек, дорвавшись нарешті до страви. — М-м… грибна…
Вона мовчки зміряла нас поглядом. Щоб приховати збентеження, ми з моїм звіром зарилися носом у горня. А Янек, як на зло, повторив це на всі лади разів двадцять. Час би заспокоїтися, так ні. Збираючи за собою посуд, він окинув поглядом кухню і видав свій черговий шедевр:
— Маю сказати, що на кухні у вас разюча чистота!
Я мало не зламав зуб об край ложки, у руках господині мило так дзвякнула баночка з медом, а йому все за іграшку. Ще підморгнув мені: мовляв, досить засипати жінку компліментами, як вона одразу забуває про зброю.
Карабін лежав поруч із гербатником, від якого йшов запаморочливо-трав’яний подих, і забутим не здавався. Аж ніяк.
— Прошу до гербати, пане Пшимоновський…
Ян Губицький розглядав настінну акварель з куріпкою і хортом на полюванні й навіть вусом не повів, чортів мисливець!
— Пане Пшимоновський, — повторила вона, дивлячись чомусь на мене.
— Станіславе!
— А… ага… до ваших послуг, прошу пані…
Опам’ятався, конспіратор. Я спересердя потер рукою підборіддя. Поголитися, чи що, перед смертю?
— У вас помазка, випадково, немає?
— У чоловіка був… десь тут, — потяглася вона до дальньої полички. Рухи неквапливі, впевнені, але не безвольні, як на початку. Пильнує, але чимось її починає ця ситуація бавити?
Поки вони з Яном мило собі теревенили, попиваючи гербатку, я оглянув пораненого і виявив, що гарячка нікуди не ділася, але, як говорив цирульник, до якого ми зверталися після поножовщин та інших подібних дитячих пустощів: стан не погіршився, друзі мої, і це є єдиним позитивним моментом у його мерзенному характері. Ми реготали і розходилися, заспокоєні, а наступного дня наш товариш помирав. У більшості випадків. Я після однієї такої забави лише завдяки духу протиріччя не звернувся до нашого цирульника і цим, вважаю, зберіг собі життя. Їхній цех розігнали вже багато років тому, але чим ще міг займатися наш цирульник, окрім підпільного лікування? Правильно, підпільним убивством.
— А чим ваш чоловік займався, якщо не секрет? — поцікавився новоспечений Станіслав, до блиску поліруючи щойно вимиту власноруч миску. От що значить похідні умови: раніше лише «подайте» та «віднесіть» знав.