— Я б показав вам стратегію, але насправді є лише окремі ідеї.
Фон Бауф насупився. Вони сіли за стіл, і Федя, посиливши світло газової лампи, виклав свої думки, розставляючи солдатиків на мапі по місцях оборони. Штабс-капітан кивав, іноді перепитував, і Федя рився у словниковому запасі Тео, мов у шафі, щоб знайти потрібні німецькі слова.
— В цілому, ви маєте рацію. Наших сил забракне, щоб утримувати все місто. Також припускаю, що на північному сході Леобурга — там, де мешкає російська громада,— нам опиратимуться, якщо ми будуватимемо оборону. Слід зміцнювати оцю лінію,— фон Бауф розкреслив лівобережжя навпіл.— Можна навіть віддати їм будівлю в’язниці й поліційні казарми.
Федя кивнув.
— Треба дізнатися в Лейли, скільки їх зайшло сьогодні на лівий берег.
— Зараз вона тобі розкаже.
Біля люка штабної стояв Тео. Їхні свідомості розділяла «ширма», Федя не знав, про що той міркує, але з виразу обличчя припускав, що двійник страшенно розлючений.
Авжеж, він знає про ту сцену в Ратуші.
Тео підійшов до столу і сів поруч з прусським штабс-капітаном. Федя витримав його допитливий погляд і посміхнувся. До штабної увійшла Лейла.
— А ось і вона!
Вигнанка зупинилася на вході. Яблонський і фон Бауф водночас підвелися зі стільців, Федю ніби щось штовхнуло зсередини і він теж схопився з місця. Що ж, манери у джентльменів цього світу залишаються навіть під землею. Лейла пропустила до кімнати якогось вигнанця, що заніс тацю з бутербродами і латунний чайник, причинила ляду й підійшла до столу.
— Отже, що маємо на лівобережжі? — діловито запитав Тео, пропалюючи її в’їдливим поглядом.
— Це ти маєш доповідати,— гмикнула Лейла.— Ти саме виконував завдання в Шарлоттиному борделі.
— Моє завдання було надто важливим, щоб ще стежити за хлопцями Оздеміра, але, наскільки я бачив, ви теж не гаяли часу,— очі Тео недобре зблиснули.
— Тобі здалося,— вигнанка полоснула Тео розлюченим поглядом і схилилася до мапи.— Вони зупинилися тут і тут. Мають броньовики і кілька танків. Дирижаблі не перетинали межі міста.
— Цього замало, щоб захопити Леобург,— зауважив Федя.
Вигнанець, що приніс їм їжу, дістав з торби круглу колбу і передав її фон Бауфу.
— Це зільбершторум,— пояснив фон Бауф.— Я попросив принести зразок. Оскільки ми вирішили не продавати знайдені в Робітничому районі цистерни, хлопці пропонують зробити з них ручні гранати.
— Ручні гранати? — Яблонський зважив колбу на долоні.— Ви хочете закидати танки хімічним розчинником? Ідея цікава, але дія чистого зільбершторуму слабша, ніж концентрату Яблонського.
— Матимеш можливість перевірити, я обіцяю,— Лейла насупилася, роздивляючись мапу.— Не збагну, нащо Оздемір влаштовує цю виставу.
— Маневр, щоб відвернути увагу,— Тео підкинув на долоні колбу.— Певно, цар Борис не хоче витрачати на цю авантюру свої дирижаблі. Вони зроблять щось інше.
— Ану ж, здивуй мене військовим генієм! — гукнула до нього Лейла.
— Бобриков казав, що Оздемір поїхав по армію. Натомість йому надали тисячу хлопчиків і три надувні кульки,— Яблонський посміхнувся.— Гадаю, цар Борис дуже засмутився, що Юміт не зміг упокорити нас газом і вогнеметами, але щось стримує його від того, щоб змести наше місто з лиця землі. Можливо, Відень. Та Оздемір добре поплазував і випросив другий шанс. Тепер спробуйте міркувати, як він.
— Сумніваюся, що він здатен міркувати,— пробурмотіла Лейла.
— О ні,— Тео дивився на неї, повільно повертаючи колбу в пальцях, ніби чарівник.— Він мав дуже зручний і слухняний народ. Таврував, виганяв, нищив вільні газети і до загибелі Августа Яблонського не відчував ніякого опору. Що сталося потім?
— Потім ми з Давидом повернулися з заслання. Відтоді напруга почала зростати,— відповіла Лейла.
— Вигнанці,— кивнув Яблонський.— Вигнанці — ось головний об’єкт його ненависті. На мою думку, Оздемір вважає: якщо позбутися цієї зарази, його милі покірні леобуржці знову носитимуть його на руках і, як і раніше, слухатимуть його пафосні промови з балкона Ратуші. Усе стане як було.
— Але це не так,— обурився фон Бауф.— Та страшна м’ясорубка в середмісті змінила все назавжди! Забагато смертей, щоб пробачити...
— Знаєте, для Оздеміра триста людей — не так уже й багато,— знизав плечима Тео.— А з ілюмінатора бойового дирижабля це взагалі видається маленьким непорозумінням.
Раптом підлога та стіни штабної здригнулися. Стіл і стільці підстрибнули. Світло газової лампи блимнуло, вона перекинулася, Федя швидко поставив її на місце.
— Що це?
Яблонський схопився з місця.
— Що це було, чорт забирай?! — вигукнула Лейла.
Кімната затрусилася. Федин олівець покотився по столу і впав на підлогу. Федя схопився за стіну, по руці пробігла вібрація. Він обернувся до Тео.
— Тікайте! — гримнув Яблонський.
Молодий вигнанець першим кинувся до дверей. Тріснуло каміння підлоги, щось заскреготало й оглушливо заревло, і просто посеред кімнати, обертаючись і випльовуючи грудки сирої землі, вкрутився величезний металевий бур.
Данило обвів поглядом круглу залу українського Сойму. Схоже на лекторій в університеті. Делегатів тут було менше, ніж депутатів у Верховній Раді «нормальної» України, і йому було добре видно кожного з них. «Воєвода Волині», «Воєвода Брацлавщини», «Воєвода Галичини» проголошували таблички на їхніх робочих місцях.
У першому ряду, біля трибуни, розмістилися гості з сусідніх держав. Праворуч, у кабіні над залою, сидів король Болеслав. Вираз його обличчя здавався відстороненим, хоча рухи були різкі, він час до часу знервовано оглядав залу, точніше, ту її частину, де сиділи опозиційні делегати. Друга кабінка, навпроти королівської, була порожня. Певно, там мав сидіти відсутній нині коронний гетьман. Між кабінками містилося механічне табло для результатів голосування.
Після конфузу на аудієнції Джекі відмовилася виступати перед Соймом і всілася на найдальшій лаві біля виходу, наче студентка-прогульниця. На дівчину було важко дивитися: вона досі картала себе, її обличчя було таке сумне, що Данилові мимоволі кортіло якнайшвидше закінчити їхню безнадійну справу і відвезти її до Леобурга. Можливо, Джекі справді переоцінила свої можливості. Вона ж не має досвіду. Але як би повелася на її місці Агнеса? Навряд чи досягла б кращого результату.
— Ми звертаємося до вас нині, бо завтра може бути запізно. Скажені імперії неможливо зупинити самими перемовинами. Знекровлений і обпечений Леобург — це ваше майбутнє, це ваші міста за кілька місяців, якщо ми не вживемо спільних скоординованих зусиль. Я прошу вашої допомоги від імені вільного міста Леобурга. Допоможіть урятуватися нам, і тоді ви маєте шанс урятуватися самі,— закінчив виступ Данило.
Тишу перервали бурхливі овації. Лунали схвальні вигуки, деякі делегати підвелися зі своїх місць. Данило глипнув на короля. Болеслав дивився йому в обличчя, стиснувши губи, а тоді перевів погляд на воєводу Волині й ледь помітно хитнув головою.
— Голосуємо, панове,— оголосив один з делегатів і взявся за важіль на трибуні.
Почулося клацання. Під рядами трибун запрацювали механізми, квадратики з цифрами на механічному табло почали змінюватися.
«За» — дванадцять, «проти» — чотирнадцять.
Данило зітхнув і ще раз поглянув на Болеслава. Чоло короля вкрилося потом, він потирав зап’ястки, але у світлих очах читалося задоволення. Данило вже збирався зійти з помосту й рушити до Джекі, але зупинився і вперся долонями у трибуну. Всі здивовано стежили за кожним його рухом.
— Знаєте, це, звісно, не моя фраза. Але мені здається, хтось має виголосити її... тут,— він мало не вимовив «у цьому світі».— «Якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу — вона отримає і війну, і ганьбу». Сьогодні ви обрали другий варіант. Прощавайте.
...Джекі залізла під ковдру і згорнулася калачиком. Після вигнанського підземелля номер у «Савої» здавався просто раєм, особливо його ванна кімната зі срібною раковиною і перламутровими кахлями. Дівчина посиділа в гарячій ванні та сподівалася миттєво заснути, але перед очима миготіли картинки бентежного дня: суперечка з королем, виступ Данила в Соймі, вокзал, бронепоїзд, військові, безліч військових... Вони з Данилом провалили свою місію. Ні! Це вона провалила всю місію, це вона не змогла зіграти роль Агнеси, роль правительки цілого міста. Скількома смертями вони заплатять за її істеричний випад на аудієнції? Про що вона тільки думала!