— Я тебе ненавиджу, зрозумів?! Ти — свинота!
Він навіть не глянув на неї.
— Я ж могла потонути!
Хлопець, мов нічого й не було, і далі гортав сторінки на екрані.
— Подивися на мене, інакше я вріжу тобі тремпелем! — крикнула Джекі.
— На моїй могилі так і напишуть: «Прийняв смерть від тремпеля розлюченої харків’янки»,— незворушно відповів він і приклав смартфон до вуха.— А тепер сядь і не верещи. Я дзвоню сантехніку.
Джекі здивовано звела брови, поклала вішак на стіл і сіла навпроти Феді. Нещасний кіт ретельно вилизувався у кутку.
— Сантехнік? З місцевих? Звідки в тебе його телефон?
— Фея вночі надиктувала,— огризнувся хлопець, набираючи номер.— Просто я розумний і передбачливий, тому дізнався номери місцевих майстрів у Маріанни, щоб зовсім не пропасти в цій дірі, поки Данило вештається іншими світами!
Джекі пішла у вітальню, зняла мокрий одяг і витягла з шафки рушника. Тільки перевдягнувшись у суху футболку, вона припинила цокотіти зубами.
Дівчина повернулася на кухню і простягнула Феді рушника, але він не звернув на це уваги. Джекі роздратовано зітхнула й усілася навпроти. Кілька хвилин вони сиділи мовчки, тільки в підвалі била вода.
— A-а, блін, усе так невчасно! — зітхнув Федя й поклав смартфон на стіл.— Гаразд, вище вікна вода не підніметься — почне виливатися до саду. Я піду в село, спробую знайти цього майстра. А ти стеж за підвалом: литиметься на кухню — відчиняй двері надвір. Витирати тут марно.
Джекі кивнула й раптом відчула полегшення: паніка й гнів самі собою вляглися — вона дістала точну інструкцію, що потрібно робити, і тепер їй не доведеться самій якось угамовувати цю стихію.
Федя скоро повернувся, тягнучи за собою вельми пом’ятого на вигляд дядька. Джекі навіть не ризикнула нічого питати. Вони довго й затято сперечалися про ціну послуги, в результаті Федя заштовхав дядька до підвалу й поліз слідом сам. За кілька хвилин звідти почулася лайка й скрегіт заліза.
— Та перевірив же! Все нормально, кажу! — дядько почав вилазити слизькими сходинками.
— Якщо налажав — я тебе посеред ночі підніму й притягну сюди! — кричав Федя.— Перевір ще раз, спеціаліст!
— Де тече — знайшов, муфту поставив, що тобі ще треба? Корабля з матросами?! — сантехнік учепився за двері.— Труба тут іде тільки згори, муфта не тече, все решта — ціле! Відчепися!
«Спеціаліст» виборсався з води, кинув Феді ліхтарик, пхнув у кишеню м’яту купюру й пішов. Федя знову вилаявся й пірнув у крижану воду. Джекі зазирнула в підвал.
— От дідько! Не довіряю я цьому мужику...— бубонів Федя, уважно вивчаючи товсту чавунну трубу.— Здається, ще десь підтікає.
Він посвітив на пластину, що трохи виступала зі стіни. Джекі придивилася — надворі згустилися сутінки, і промінь вихоплював з темряви лише окремі закутки. Те, що зараз роздивлявся Федя, було схоже на вмурований у стіну сховок. Він постукав по ньому ручкою ліхтарика. Залізне.
— Що це?
Він продовжував оглядати пластину й трубу під нею. Потім здивовано свиснув.
— Тут, вочевидь, хтось копирсався. Причому нещодавно,— він провів пальцями.— Пластина подряпана. Схоже, наш гість пошкодив трубу. Гадки не маю, що воно має означати. Як думаєш?
Федя обернувся до неї. Його губи посиніли від холоду, і Джекі раптово відчула до нього щось типу співчуття. Звісно, не такого сильного, як до кота-потопельника.
— Ти б вилазив уже, застудишся,— тихо сказала Джекі, опустивши очі.— Вода крижана...
Федя завмер на секунду, а потім підплив до неї. В його темних очах засвітився щирий подив, що поступово перетворився на знайому в’їдливу посмішку.
— Ти — сама турбота,— він так пильно роздивлявся знизу її обличчя, що Джекі зашарілася.— Може, ще підеш і набереш мені гарячу ванну?
Джекі мовчки підвелася. Вже на виході з кухні вона зупинилася та пробурмотіла, не обертаючись:
— Тільки не співай, добре?
— Навіть не мрій,— скривився Федя й виліз із підвалу.— Я співатиму голосно й верескливо. Я це заслужив.
Розділ 4
Спадкоємець
На зворотному шляху з фарбелауфу Агнеса думала про майбутню вечерю. Схоже, це буде найгірший вечір у її житті. Розмовляти не хотілося, і вона була вдячна Едвардові, який задумливо роздивлявся будівлі, поодиноких перехожих і скульптури левів — грізних і веселих, грайливих і кумедних; вони стояли, спали, сиділи на чатах, оберігаючи спокій господарів. Коли під’їхали до будинку, вже остаточно стемніло, вулицю осявало тільки мерехтливе світло газових ліхтарів. Чорні силуети веж, що підпирали низький небосхил, немов атланти, в сутінку здавалися зловісними. Дивно, адже Агнесу раніше не лякала рідна домівка. Ніколи! Кожен камінь пашів теплом і спокоєм, допоки сюди не повернулися «любі родичі» — Фелікс і його сини. Тепер маєток, побудований дбайливими руками батька, перетворився на холодну сиру в’язницю.
Агнеса за звичкою глянула на Едварда з презирством — той раз по раз нервово поправляв поли піджака — і раптом збагнула, що почуття вперше зрадили її. Чи то справді він нічого не пам’ятав після травми, чи просто вдавав, проте цей хлопець подобався їй значно більше, ніж раніше. Він перестав бути... небезпечним. Навіть якщо він просто прикидається, щоб відстрочити розплату з кредиторами, і скоро знову стане собою, принаймні сьогодні в неї не було до нього претензій.
Сімейство вже розсілося за сервірованим до вечері столом. Тільки-но Агнеса переступила поріг їдальні, дзиґар вибив сьому, і з боку кухні, штовхаючи перед собою візок з тацею, з’явилася молода покоївка. Агнеса все ніяк не могла пригадати її ім’я. Берта, здається... За нею, виструнчившись перед дверима, уважно наглядав Свенсон — старий дворецький будинку Яблонських.
Беати за столом не було.
— Прошу вибачити за запізнення,— всміхнулася Агнеса присутнім.— Я приєднаюся до вас за п’ять хвилин.
На її слова ніхто не звернув уваги, бо до кімнати зайшов Едвард. Фелікс кинувся до сина, Агнесин брат Альберт і їхня мати Юліана водночас схвильовано охнули.
— «...побачив його батько, і зглянувся; і побіг він, і кинувсь на шию, і цілував його...» — з помітним роздратуванням процідив крізь зуби Тео, ретельно заправляючи серветку за комір.
Проте ніхто не звертав на нього уваги. Всі схвильовано гомоніли, Едвард щось збентежено бурмотів у відповідь, Фелікс плескав його по плечу й розпитував, де він був.
Агнеса вислизнула з їдальні. На другому поверсі було тихо й темно. Відтоді як у будинку запанував Фелікс, вони почали на всьому економити — на гардеробі, домашньому меню, розвагах, навіть на освітленні. Все це здавалося дивним, бо після повернення з-за океану її дядько став чи не найбагатшою людиною в місті. Агнеса вже збиралася піти до себе, як раптом побачила тонку смужку світла з прочинених Беатиних дверей.
Ні. Поговорити з сестрою краще просто зараз.
Беата сиділа на пуфі перед дзеркалом, її волосся, поклацуючи щипцями, завивав у локони автоматичний гаармахер. Рухатися під час цієї процедури було неможливо, бо розпечені щипці машини могли залишити опік на шиї або на скроні. Беата помітила сестру й уїдливо посміхнулася:
— О, Агнесо! Ваша прогулянка з Едвардом так затягнулася, невже тобі сподобалося проводити з ним час?
— У моїх стосунках з Едвардом немає нічого таємного чи... ганебного,— Агнеса відчула, як щоки заливає рум’янець, перед очима знову постала картина, яку вона побачила вранці.— Чого не можна сказати про твої зустрічі з Феліксом.
Беата кліпнула очима й ледве стрималася, щоб не обернутися до сестри.
— Що ти маєш на увазі?!
— Я бачила...— Агнеса до болю стиснула віяло.— Я все знаю, Беа, і мені гидко навіть говорити про це.
Шестерні знову заклацали, гаармахер методично накрутив останній локон і завмер. Ледь щипці розкрилися, локон акуратно впав на плече Беати, а «руки» машини слухняно опустилися. Дівчина смикнула важіль і підвелася з пуфа. Вона ретельно розправила спідницю й повільно рушила до Агнеси. Її погляд був, як і раніше, холодним, тільки тепер — з легким відтінком безтурботного нахабства.