Ліве крило в’язниці зникло, замість нього зяяло провалля, і вітер кидав крижинки крізь голе пруття арматури. Лейла вихопила свій сьомий ніж з підбора. Вони пішли праворуч, спираючись на стіну.
— Стій тут, я подивлюся, що попереду.
Дівчина притулила Федю до стіни та спустилася на кілька сходинок. Десь чулися голоси. Серце калатало в скронях. Вона зазирнула в коридор другого поверху. Раптом попереду майнула тінь. Тіло зреагувало саме: Лейла сама не помітила, як її ніж полетів у темряву. Почувся здавлений хрип, тіло важко гепнулося на спину. Лейла підбігла та присіла біля враженого супротивника.
Міцні короткі рученята з огидними товстими пальцями. Шкіряний фартух із засохлими плямами крові. Це був Оздемірів кат. Він судомно тримався за горло і хрипів. Лейла придивилася, і всередині на мить усе стислося від захвату: кидок вийшов блискучий, кинджал влучив просто в шию, а вона ж уперше кидала його в людину! Вигнанка схилилася над катом:
— Переказуй вітання Юмітові!
Він витріщив очі, упізнавши її, але говорити вже не міг. Чоловік схрипнув ще раз і застиг. Лейла посміхнулася, витягла ножа з його шиї, охайно витерла об його сорочку та стиснула в кулаці. На сходах стрибало світло й лунали голоси, хтось піднімався.
Двоє. Не можна пустити їх до Феді. Лейла випросталася, зачаївшись у тіні. До коридору завалилися охоронці та скупчилися біля мертвого тіла. Один з них, невисокий товстун, зупинився спиною до дівчини, зігнувшись над убитим катом. Пневмогвинтівка бовталася на ремені у нього за спиною.
Лейла різко кинулася вперед і захопила охоронця зі спини, напосівши йому на плечі.
— Тс-с-с,— просичала дівчина, вдавлюючи вістря йому в шию.— Не смикайся. Скидайте зброю!
Його товариш витягнувся і завмер, пневмогвинтівка глухо стукнула об кам’яну підлогу, підняті руки затремтіли.
— Скільки вас унизу?
— Десь... із десяток,— прошепотів охоронець, скосивши на неї очі.— У мене діти!
Лейла роздратовано видихнула.
— Це твої проблеми. Так, ти,— вигнанка кивнула його товаришеві.— Повільно відходь назад. Знімай куртку. Кидай на землю. Так! Тепер заходь у камеру. Руки тримай, щоб я бачила! Спробуєш щось утнути — я його вб’ю. А тоді й тебе.
Охоронець закліпав очима й за мить опинився в камері. Лейла штовхнула туди ж його напарника, копнула двері ногою і швидко опустила засув.
— Сидіть там тихенько, хлопці,— Лейла підняла гвинтівку й охоронцеву куртку.— Або ж повернуся й кину вам гранату. Второпали?
Отже, ворогів з десяток, вони озброєні й готові до несподіванок. Усіх цих приємних людей потрібно якось обійти — Лейла геть не відчувала сили боротися з охороною на кожному поверсі, особливо тягнучи на собі напівпритомного Федю. Вони мали кілька хвилин, перш ніж в охоронців мине шок і вони почнуть волати про допомогу.
Вони з Федею могли вийти лише одним шляхом. Вентиляційні канали в тюрмі були завузькі для людини. Лишалася каналізація. Колись вони з Давидом готували план утечі для вигнанців, що чекали етапування до Сибіру, і непогано вивчили леобурзьку в’язницю. Бранців висилали тричі на рік — у квітні, серпні та грудні. Коли ув’язнених меншало, каналізаційні стоки спрямовували лише по одному з каналів, а другий тимчасово перекривали. Якби Данило познайомився з вигнанцями раніше, йому б не довелося дертися до Агнеси через дах. Він міг би скористатися каналізаційною мережею — саме в серпні відпроваджували на копальні чергову партію. Коли Лейлу заводили, тюрма здавалася порожньою — до початку наступу більшості ув’язнених, вочевидь, позбулися, тому резервний канал має бути порожній.
Лейла збігла сходами й кинулася до Феді. Хлопець знову знепритомнів, і вона ляснула його по обличчю.
— Не спи,— шикнула вона, натягаючи на нього куртку.— В нас за програмою купання в лайні!
Вони дошкандибали до каналізаційного стоку в коридорі другого поверху. Лейла поколупала решітку ножем, підчепила й підняла.
З труби тхнуло смердючою вогкістю. Лейла роззирнулася і втиснулася в отвір. Слідом за нею, скрегочучи зубами, поліз Федя. Вони опинились усередині великої труби, що вела вниз, до зливу в підвалі. Лейла гидливо скривилася й поповзла вперед. Федя важко хекав і тамував стогони, але старанно повз за нею. Десь чувся гидкий щурячий писк. Дихати ставало дедалі важче, Лейла ледве стримувала напади нудоти. Нарешті в кінці тунелю посвітлішало. Труба якось несподівано скінчилася, в ніс ударив різкий запах аміаку, і Лейла мало не випала у відкритий темний простір. Вона завмерла і намацала край труби, а тоді обережно вилізла назовні й мало не звалилася у смердючу рідину.
— Ку-у-урва,— Лейла рипнула зубами, утримуючись на краю труби. Вона оглянула приміщення відстійника — продовження стоку виднілося на тому боці. Ані скоб, ані містка. Басейн з нечистотами можна було лише переплисти.
— Сподіваюся, ти таки здох під тим камінням,— засичала дівчина в темряву, гидливо скривилася й опустила ногу в рідину, наказавши Феді: — Скидай куртку.
Лейла зав’язала її в міцний вузол, обмотала ременем і жбурнула через басейн. На щастя, поліційна куртка долетіла до платформи й не впала у воду. Лейла глипнула на гвинтівку. Після такого купання їй точно гаплик.
— Гаразд. Тримайся за мене,— Лейла залишила зброю в трубі й намацала Федину руку. Вигнанка мало не задихнулася, занурившись у брудну воду по самі плечі. Двічі гребнувши, вона опинилася по той бік відстійника і влізла у рятівну трубу. Тепер Лейла ледве зносила сморід власного одягу, але відступати було запізно.
Вигнанка насилу витягла Федю на платформу. Він важко дихав і кашляв, і Лейла вирішила дати йому хвилину на відпочинок. Вони викрутили одяг і знову вдяглися у смердючі вологі лахи. Федя мовчки простягнув їй куртку, але вигнанка хитнула головою.
— Я багато ночувала в снігу, джентльмене. Це ти в нас тендітна квіточка.
Хлопець не посміхнувся, але покірно натягнув на себе куртку. З них двох битися спроможна лише вона, тож не можна втрачати спритності через неповоротку одежину.
З труби повіяло свіжим повітрям. Втікачі поповзли вперед і вивалилися з каналізаційної труби назовні. Лейла жадібно вдихнула гострий морозний вітер.
В’язниця, точніше, її правий бік, осяяний пожежею від збитого дирижабля, зникла позаду. Вони шкутильгали вкритим памороззю гайком, раз по раз зупиняючись, поки не вперлися в ковану огорожу міста.
— Чекай тут.
Лейла придивилася.
«Завжди є шпарина». Улюблена приказка Давида. Колись вони з ним улаштовували сотні дірок в огорожі, щоб приходити до міста й іти з нього, коли заманеться. Він багато чого її навчив... Він навчив її всього! Вона б не змогла дожити до цієї миті без тих Давидових уроків, що він давав їй дорогою з вигнання. Від спогадів про кривавий обрубок замість його ноги Лейлу занудило, вона важко втягнула повітря та спробувала сфокусуватися на огорожі.
Довелося пройти ще кількасот метрів уздовж огорожі, перш ніж знайшовся знайомий таємний лаз. Лейла відсунула металеву загородку і повернулася по Федю. Вони поверталися до охопленого вогнем міста. В самісінький ворожий тил.
Гуркіт вибухів повернув Джекі до тями. Кілька секунд вона лежала нерухомо, напружено дослухаючись. Навколо було чути зітхання, притлумлені стогони, поруч пролунали тихі кроки та прошаруділа спідниця. Дівчина лежала на чомусь твердому, біль у голові потроху вгамовувався, але шлунок досі стискався. І ще — щось міцно стискало її долоню. Джекі насилу розплющила очі. На сусідньому матраці лежав Давид.
— Де я...
Він стрепенувся і відпустив її руку.
— В підвалі університету,— відповів він.— Наш шпиталь тепер тут.
Джекі спробувала сісти, але до горла підкотив огидний клубок, а в голові ніби вибухнула бомба. Вона застогнала і впала назад на подушку.
— Тобі не можна вставати. Лікар Шварц сказав, що в тебе контузія.
— У мене...— Джекі розвернулася обличчям до вигнанця, але той відвів погляд.— Давиде, мені потрібно до Тео... Я повинна бути там...