Глухо пробив годинник у їдальні. Данило вів далі:
— Розрахунок себе виправдав. Проте Тео вкрав заповіт. Він казав мені, що збирався повернути папери до кабінету, але батько загинув, і він цього не встиг зробити. Уявляю твою паніку, Альберте, коли ти з’ясував, що нового заповіту в кабінеті Фелікса нема. Але це тривало недовго: необхідний документ виявився в схованці в кімнаті Тео. Ви, пане поліцмейстере, самі були присутні на оголошенні й пам’ятаєте, чим саме завершилася ця історія. Отже, на шляху до володіння будинком залишився єдиний можливий суперник — Едвард Яблонський. Тобто я, власною персоною.
Бридж-Паркер задумливо потер підборіддя.
— Зізнаюся, у ваші слова досить складно повірити, особливо з огляду на абсолютно фантастичну версію про «двійників» у паралельному світі. Це мають з’ясовувати вчені, а не поліція. Але, припустімо, ви кажете правду. Чому вбивця в такому разі підвів під звинувачення панну Агнесу, а не вас?
— Саме так! — вигукнув Альберт, і Юліана злякано прибрала руки з його плечей.— Ви маєте рацію, пане поліцмейстере, це все провокація й нісенітниця з першого до останнього слова! Якби я справді дізнався про зв’язок Агнеси з вигнанцями, шантажувати її було би безглуздо — я ніколи не зміг би виказати її, бо виселили б нас усіх!
— Але ж ти знав, що я мовчатиму,— голос Агнеси затремтів.— Не заради себе. Заради вас. Ризик був нульовим, Альберте, і ти був у цьому впевнений.
Її молодший брат знову хотів щось вигукнути, але Данило урвав його:
— Коли ти підставив сестру, то сподівався, що на цьому все й закінчиться: Тео поза грою, Агнеса у в’язниці, а трохи згодом можна буде спокійно прибрати мене. І все — будинок переходить у цілковиту власність Альберта Яблонського. Але перед арештом Агнеса віддала мені твою цидулку. До речі, пане поліцмейстере, вона досі в мене. Коли я зрозумів, чому Агнеса мовчала, тоді й вирішив докопатися до правди,— Данило дістав з кишені пошарпану паперову кульку, віддав її Бридж-Паркерові й звернувся до Альберта: — Тут тобі знову довелося ризикувати: ти скинув мене зі сходів. Ти знав, що Тео був у вітальні й мав першим прибігти на гуркіт, тому всі підозри одразу впали б на нього. Саме так і сталося б, Альберте, але я вже доволі добре пізнав Тео, щоб мати сумніви. Це було занадто підступно. І занадто хитро. Хвалити Бога, що я вдало впав. Отже, Альберте, мені б хотілося дізнатися твою версію, де ти був у ніч убивства мого... батька, а також у той час, коли мене зіштовхнули зі сходів.
Альберт мовчав, тільки безпорадно розтуляв і стуляв рота, а потім голосно вигукнув:
— Та це ж елементарно, Едварде! Нехай наші стосунки з Агнесою і не були настільки близькими, але я обожнюю Беату! Вона хворіє, і я був з нею весь час, нікуди не виходив! Я проводив з нею всі свої вечори, бо її мучили жахливі напади мігрені, чи вам не знати цього!
Він обернувся до сестри й пронизав її гарячковим поглядом. Беата мовчала, затуливши очі долонею.
— Ви можете це підтвердити, панно Яблонська? — вимовив Бридж-Паркер і зробив позначку в блокноті.
І знову мовчання. Здавалося, Беата померла — її шкіра стала жовтуватою, тьмяною, ніби з неї за мить викачали всю кров. Альберт спробував торкнутися її руки, але дівчина сховала її в зборки сукні.
— Я можу погодитися з вами, пане Яблонський, що у вашого кузена був мотив, але це лише опосередковано вказує на нього,— сказав Бридж-Паркер.
— Вам мало? Я можу продовжувати. І розповісти, як надіслали малюнок — мою відрубану голову. Хто ще, як не студент Художньої академії, так майстерно намалював би її? І про те, як він підкинув мені зільбершторум — адже втеча Агнеси без нього дійсно могла б зірватися. Він постійно стежив за мною і чув, що я шукаю цю сполуку,— Данило поглянув на «кузена».— Той зільбершторум тобі, напевно, надіслав пневмопоштою Дем’янич, просто з Сараєва, з Тржишта?
— Едварде, годі,— вигукнула Юліана.— Пан поліцмейстер має рацію: це лише ваша версія, нічого більше!
— Я можу її довести...
Данило знову відчував, як прискорює біг кров по судинах. Це було ризиковано. Дуже ризиковано. І хоча Лейла вночі пересвідчилася в тому, що потрібна йому річ на місці, все могло виявитися лише невдалим фокусом. Агнеса здивовано кліпала очима.
— Свенсоне,— попросив Данило.— Принесіть сюди з шафи Альберта всі штани.
— Що?! — верескнув Альберт.— Навіщо?
Бридж-Паркер роздратовано поглянув на годинник, але нічого не заперечив. Дворецький вийшов з кімнати.
За хвильку купа штанів Альберта опинилася на столі. Данило дістав з кишені люмінолу.
— Ця сполука реагує на кров,— він обережно розрізав гумовий бік світильника.— Навіть на дуже малу кількість крові. У вечір убивства Альберт сперечався з Оздеміром у салоні в Сяо Ши, і я дуже добре пам’ятаю, що на ньому був картатий костюм.
Данило витягнув з купи картаті штани свого кузена. Долоні зробилися липкими й холодними, пальці заледве слухалися.
Всі завмерли. Данило покропив штани рідиною з люміноли. На тканині миттєво спалахнули іскри, рідина задиміла й засичала. Данило збризнув ще кілька штанів для порівняння, але реакції не відбулося.
— То от якого біса вона тобі здалася...— видихнула Лейла.
Бридж-Паркер замислено вигнув брови. Данило поглянув на Альберта.
— Коли стріляєш у голову, бризок не уникнути.
Молодший Яблонський, здавалося, не чув його й невідривно стежив за нерухомим обличчям Беати. І нарешті посеред в’язкої тиші пролунав її хрипкий від гніву голос:
— Ти не встиг перевдягнутися повністю...— дівчина прибрала руку від обличчя та підвелася з крісла, її трусило.— Не встиг... Я пам’ятаю. Нічний ковпак. Ці штани. І поверх халат. Я збрехала б, що ти був зі мною в обидва ті страшні вечори, збрехала б, незважаючи ні на що, але я ніколи...— вона глибоко вдихнула повітря й нахилилася до обличчя брата.— Ніколи не пробачу тобі Фелікса. Ти не зрозумієш, що я до нього відчувала...
Ніхто не наважувався навіть поворухнутись. Альберт витягнувся, немов струна, і невідривно дивився в обличчя сестри. Юліана, кілька разів хитнувшись, закотила очі й, наче лялька, впала на диван. Свенсон кинувся до неї, проте більше ніхто не зрушив з місця.
— Карпенку,— гукнув Бридж-Паркер.— Спакуйте речовий доказ для експертизи!
Поліціянт забрав штани Альберта зі столу.
Данило з Агнесою перезирнулися. Зараз або ніколи.
— Але це ще не все,— посміхнувся Данило.— Я знаю, хто вбив Августа Яблонського.
Поліцмейстер вирячив блідо-блакитні очі.
— Август Яблонський загинув,— швидко провадив Данило,— бо дізнався, що на обов’язковому міському проекті має розробити вбивчий газ для Російської Імперії. Мій дядько хотів розповісти про це містянам, і Юміт Оздемір віддав наказ на його знищення. Вибух не був випадковістю, й у мене є цьому докази.
— Боже...— прошепотіла самими вустами Агнеса.
Поліціянти наче заклякли на своїх місцях. Данило дістав теку з документами Марсело Мотти й поклав на столик перед поліцмейстером.
— Маю припущення, Олекса Чорний так само заважав співробітництву Оздеміра з Росією, тому він також мертвий,— додав Данило.
Цієї миті у вікні з’явився силует. Усі присутні обернулися. На підвіконні, тримаючись за відчинену раму, стояв Давид. Поліціянти одночасно здригнулися, помітивши на його щоці тавро вигнанця.
— «Акули» сунуть сюди. Ми от-от втратимо передавальний пункт!
Лідер вигнанців зістрибнув з вікна та зник з очей, ще поліціянти не встигли вихопити револьвери. Раптом Альберт зірвався зі свого місця. Секундної паузи через раптову з’яву Давида наймолодшому Яблонському вистачило, щоб намацати револьвер Тео, що весь цей час лежав поруч з диваном.
— Ані руш! — крикнув він.— Ані руш, бо я стрілятиму!
Бридж-Паркер завмер, його рука зупинилася біля поли піджака, за якою ховалася зброя. Дівчата зойкнули. Альберт переводив цівку з людини на людину, його очі горіли вже не переляком і гіркотою, а дикою, божевільною ненавистю. Він був готовий натиснути на спусковий гачок. І зробити це стільки разів, скільки буде потрібно.
В коридорі почувся тупіт. У вітальню влетів поліціянт, який виводив Тео. Хлопець перестрибнув через спинку дивана й кинувся до Альберта. Данило схопив за руку Агнесу й шарпнув до себе, вони впали за крісло в той самий момент, коли будинком прокотився грім першого пострілу. Тіло поліціянта звалилося на підлогу, Данило встиг побачити мляво розкинуті в боки руки. Його револьвер опинився поруч, і Данило схопив його.