Він промахнувся майже на півметра.
— Давай я візьму тобі таксі, — мовив голос.
— Якого біса, — промимрив Харрі. — Забирайся, триклятий щур!
— Я не з Крипосу, — сказав голос. — Мене звати Кронглі. Я ленсман в Устаусеті.
Харрі повернувся й подивився на нього.
— Я просто трохи перебрав, — прохрипів Харрі, намагаючись дихати неглибоко, щоб біль у череві знову не спричинив блювоту. — Нічого страшного.
— Та я й сам трохи хильнув, — Кронглі посміхнувся й закинув руку Харрі собі на плече. — Правду кажучи, гадки не маю, де тут зловити таксі. Підвестися зможеш?
Харрі випростав спочатку одну ногу, потім другу, хитнувся й відчув, що принаймні знову стоїть вертикально. Практично в обіймах ленсмана з Устаусета.
— Ти де сьогодні ночуватимеш? — поцікавився Кронглі.
Харрі покосував на ленсмана:
— Удома. І сам-один, якщо не заперечуєш.
Тієї ж миті до них під’їхала патрульна машина, бічне віконце поповзло донизу. Харрі почув стримане хихотіння, а тоді спокійний голос:
— Харрі Холе, відділ убивств?
— Я, — зітхнув Харрі.
— Нам щойно телефонував один зі слідчих Крипосу й наказав, щоб ми приїхали сюди й доправили вас додому — цілим і здоровим.
— Тоді відчиняйте двері!
Харрі вмостився на задньому сидінні, голову поклав на підголівник, заплющився, у голові почало паморочитися, але все одно це краще, ніж дивитися в очі тим двом, що витріщалися на нього з передніх сидінь. Кронглі попрохав їх зателефонувати йому, коли Харрі буде вдома. Чому цей чолов’яга вважає себе його приятелем? Харрі почув, як бічне віконце підіймається вгору, а привітний голос із переднього сидіння спитав:
— Де мешкаєте, Холе?
— Їдьте прямо, — скомандував Холе. — Треба декого провідати.
Відчувши, що авто рушило, Харрі розплющив очі й побачив Аслака Кронглі, що так і лишився стовбичити на тротуарі.
Розділ 43. Візит
Кая лежала на боці, вдивляючись у темряву спальні. Вона почула, як заскрипіла хвіртка, а тоді під чиїмись підошвами зашурхотів гравій. Затамувала подих і стала чекати. У двері подзвонили. Вона вислизнула з ліжка, нап’яла халат і подивилася у вікно. Знову подзвонили. Вона відсунула занавіску. І зітхнула.
— П’яний поліцейський, — голосно проказала вона.
Встромила ноги у капці й попленталася у коридор до дверей. Прочинивши, стала в одвірку, схрестивши руки на грудях.
— Привіт, любонько, — прогугнявив поліцейський.
Кая здивувалась: чи то він удає п’яного, чи й справді у такому жалюгідному стані.
— Що привело тебе сюди о такій порі? — поцікавилася Кая.
— Ти. Може, впустиш?
— Ні.
— Але ж ти сказала, що мені можна з тобою зв’язатись, якщо стане надто самотньо. І мені зараз дуже самотньо.
— Аслаку Кронглі, — мовила вона. — Я вже лягла спати. Їдь у готель. Завтра до обіду ми можемо десь випити кави.
— Як на мене, кави мені саме зараз бракує. Десять хвилин, гаразд? А потім я зателефоную й викличу таксі. А поки що можемо побалакати про серійних убивць. То як?
— Пробач, — мовила вона. — Але я не сама.
Раптом Кронглі рвучко випростався, й Кая подумала, що, може, він не такий уже й п’яний.
— Справді? Отже, він тут, той поліцейський, у якого ти по вуха закохалась?
— Можливо.
— Це його? — повільно спитав ленсман і копнув ногою великі черевики біля килимка при дверях.
Кая не відповіла. У голосі Кронглі, скорше у його інтонації, було щось незнайоме, чого вона раніше не завважила. Якесь ледве погамоване глухе ричання.
— Чи ти виставила ці черевики про всяк випадок, щоб настрахати? — У його очах був і сміх, і сльози. — У тебе ж нікого немає, адже так, Кає?
— Слухай, Аслаку…
— Той поліцейський, про якого ти казала, Харрі Холе, сьогодні увечері облажався. Прийшов у бар «Юстіцен» геть п’яний, просто-таки напрошувався, щоб йому зацідили у пику, тож отримав по зав’язку. Патрульна машина відвезла його додому. Тож ти сьогодні увечері все одно вільна, адже так?
Серце у неї закалатало шалено, і їй уже не було зимно в халаті.
— А що, як його привезли сюди? — спитала, відчуваючи, як захрип її голос.
— Де там! Вони потім зателефонували мені й розповіли, що завезли його бозна-куди, бо він зібрався когось провідати. Коли виявилося, що це Державна лікарня, хлопці намагалися його відмовити, але він просто взяв і вистрибнув з машини, коли вони зупинились на червоне. Тож як щодо кави? Мені до вподоби міцна, згода?
Очі його гарячково заблищали, як у Евена, коли той хворів.