— Гадки не маю, що він тобі наобіцяв, — мовив Харрі. — Може, якусь вагому посаду у новому всемогутньому Крипосі. І я мав рацію, кажучи, що чоловік, у якого ти закохалася, — одружений, що пообіцяє покинути заради тебе дружину й дітей, але ніколи так не вчинить.
Вона тихо схлипувала, опустивши голову, наче та зненацька нестерпно поважчала. Як квітка під дощем, подумав Харрі.
— Я тільки не збагну, чому ти зажадала зустрічі зі мною сьогодні увечері, — сказавши це, він несхвально глянув на сигарету. Може, почати палити якісь інші? — Спочатку я вирішив, що ти хочеш зізнатися, що це ти — кріт. Але хутко збагнув, що причина не в цьому. Чи ми на щось чекаємо? Щось має трапитись? Адже я уже поза грою, то яка тепер від мене шкода?
Вона, глянувши на годинник, шморгнула носом.
— Ми можемо поїхати до тебе додому, Харрі?
— Навіщо? На нас хтось там чекає?
Вона кивнула.
Харрі залпом випив рештки з фляжки.
Двері були зламані. Дерев’яні тріски на сходах свідчили, що довбали ломом. Без мудрувань. Не намагаючись ламати обережно. Так діє поліція.
Харрі озирнувся на сходах і глянув на Каю, котра, вийшовши з машини, стояла, схрестивши руки на грудях. Потім зайшов у будинок.
Вітальня стояла темна, єдине світло сюди проникало з відкритого бару. Але й цього було достатньо, щоб упізнати чоловіка, який сидів у тіні біля вікна.
— Комісаре Бельмане, — мовив Харрі, — ти сидиш у батьковому кріслі.
— Я насмілився на це, — сказав Бельман, — бо канапа має доволі своєрідний запах. Навіть пес злякався.
— Чи можу я щось тобі запропонувати? — Харрі кивнув у бік бару й сів на канапу. — Чи ти вже сам причастився?
У напівпітьмі Харрі зауважив, що комісар похитав головою.
— Не я, пес знайшов.
— М-м-м… Гадаю, ви маєте ордер на обшук, але мені цікаво, на якій підставі?
— Анонімне повідомлення про те, що ти контрабандою завіз у країну наркотики, використавши для цього невинну людину, й що, ймовірно, вони у твоїй оселі.
— Справді?
— Собака, натренований шукати наркотики, знайшов дещо — кавалок жовто-коричневої речовини, загорнений у фольгу. Незрозумілої речовини, не схожої на ті, що ми зазвичай конфісковуємо у межах країни. Оце й думаємо, чи не віддати його на аналіз.
— Думаєте?
— Можливо, це опіум, а може, пластилін чи глина. Усе залежить від…
— Від чого залежить?
— Від тебе, Харрі. Й від мене.
— Невже?
— Якщо погодишся зробити нам послугу, може, я таки вирішу, що це пластилін, і нічого не віддаватиму в лабораторію. Адже керівник має заощаджувати ресурси, чи не так?
— Ти керівник, тобі видніше. Що за послуга?
— Ти — людина, з якою можна говорити відверто, тому, Холе, скажу тобі все, як є. Хочу, щоб ти взяв на себе роль цапа-відбувайла.
На самісінькому дні пляшки «Джима Біма», що стояла на журнальному столику, виднілося щось коричневе, але Харрі утримався від спокуси прикласти її до губ.
— Щойно ми мусили відпустити Тоні Лейке, позаяк чоловік має непохитне алібі щонайменше у двох випадках убивств. Усе, що ми на нього маємо, — це дзвінок одній із жертв. Ми надто відверті були із пресою. Тепер ЗМІ укупі з Лейке та його майбутнім тестем зададуть нам перцю. Сьогодні увечері маємо зробити заяву для преси. Й у цій заяві говоритиметься, що затримання відбулося на основі ордера, який ти, досить неоднозначна особистість Харрі Холе, маніпуляціями отримав у бідолашного недосвідченого прокурора в Управлінні поліції. Усе було суто твоєю ініціативою, ти діяв особисто, тож саме ти й береш на себе відповідальність. Крипос має до справи лише частковий стосунок, позаяк там припустили, що арешт — незаконний, втрутились під час допиту, з’ясували всі обставини справи. Потому Лейке негайно відпустили. Ти підеш зі мною й підпишеш заяву для преси й більше ніколи про все це й словом не прохопишся. Зрозумів?
Харрі ще раз кинув оком на рештки на дні пляшки.
— М-м-м… Оце так! Невже ти гадаєш, що преса отак просто все проковтне після того, як ти гордо заявив, що арешт — то твоя особиста заслуга?
— Я лише взяв на себе відповідальність, саме так зазначатиметься у заяві для преси. Мій обов’язок як керівника — очолити затримання, навіть якщо ми мали підозри, що поліцейський помилився. Але коли Харрі Холе згодом почав наполягати, що має грати під час операції провідну роль, я не заперечував, оскільки, по-перше, він старший інспектор, а по-друге, не є співробітником Крипосу.
— А моя мотивація в тому, що я маю це підписати, бо якщо ні — то мене засудять за контрабанду й зберігання наркотиків?
Бельман, склавши долоні дашком, погойдався у кріслі.