— Скидається. Він закрив їй рота, заглушуючи крики, затягнув у туалет, що ж це тоді?
— Але чому Еліас Скуг не відразу збагнув, що то зґвалтування?
— Не знаю. Може, було щось не те у тому, як вони стояли… у мові їхніх тіл.
— Саме так. Наша підсвідомість вгадує значно більше, ніж усвідомлює наш розум. Він не мав сумніву, що це секс за обопільною згодою, тому знову пішов спати. І лише перегодом, прочитавши про вбивства, згадав забутий випадок і подумав про зґвалтування.
— Гра, — сказала Кая. — То була гра, що скидалася на зґвалтування. Навряд чи грали чоловік та жінка, які щойно познайомилися у гірській хатинці й вийшли, щоб пізнати одне одного ближче. Для такої гри потрібна цілковита довіра.
— Отже, ця пара зустрічалася раніше, — мовив Харрі. — А значить, можливо…
— Аделе й незнайомець. Сьомий чоловік.
— Якщо лише тієї ночі там не було когось іще. — Харрі струсив з цигарки попіл.
— Де туалет? — спитала Кая.
— У кінець коридору, потім ліворуч.
Він спостерігав, як цигарковий дим здіймається до абажура. Ждав. Не почув, щоб стукнули двері. Підвівся й пішов подивитись.
Вона стояла у коридорі й дивилася на двері. Навіть у напівтемряві він зауважив, як вона ковтає слину, як блиснули її гострі зубки. Він поклав їй руку на спину й крізь одяг відчув, як швидко калатає її серце.
— Хочеш, я відчиню?
— Ти, певно, вважаєш мене ненормальною, — сказала вона.
— Ми всі ненормальні. Відчиняю. Згода?
Вона кивнула, й він прочинив двері.
Коли вона повернулась, Харрі сидів біля кухонного стола. Вона вдягнула плаща.
— Мені час додому.
Харрі, кивнувши, вийшов слідом у коридор. Спостерігав, як вона взуває чобітки.
— Таке трапляється, лише коли я зморена, — сказала вона. — Я про двері.
— Знаю, — відповів Харрі. — Маю таку саму халепу з ліфтами.
— Справді? Розкажи.
— Якось іншим разом. Хто знає, може, ще побачимося.
Вона замовкла. Довго застібала чобітки. Потім рвучко випросталась і опинилася так близько, що до нього, ніби відлуння, донісся її запах.
— Розкажи зараз, — зажадала вона, і щось дивне, дике спалахнуло в її очах.
— Гаразд, — відповів він і відчув поколювання у кінчиках пальців, ніби відігрівалися замерзлі руки. — У дитинстві моя молодша сестра мала дуже довгі коси. Ми навідували у лікарні матір і хотіли спуститися ліфтом. Батько чекав унизу, він не терпів лікарень. Сестреня стояла надто близько до цегляної стіни, й волосся застрягло між стіною та ліфтом. А я так злякався, що не міг ворухнутися. Укляк і дивився, як її тягне за волосся.
— І що далі? — спитала вона.
«Ми стоїмо надто близько одне до одного, — подумав він. — Майже порушуючи особистий простір. І обоє про це знаємо». Він перевів подих.
— У неї вирвало добрячий шмат волосся. Але воно згодом відросло. А я… втратив дещо інше. І це не відросло.
— Тобі здалося, що ти її зрадив.
— Це так і є, я зрадив її.
— Скільки тобі було?
— Достатньо, щоб зрадити, — усміхнувся він. — Як на твою думку, нам досить самокатування для однієї ночі? Батькові сподобалось, що ти зробила кніксен.
Кая тихо розсміялась:
— Добраніч. — І зробила кніксен.
Він ступив крок уперед й відчинив двері:
— Добраніч.
Вона вийшла на сходи й обернулась.
— Харрі?
— Слухаю.
— Чи ти почувався самотнім у Гонконзі?
— Самотнім?
— Знаєш, я дивилася на тебе, коли ти спав. Ти мав такий… самотній вигляд.
— Он як… Я справді почувався самотнім. Добраніч.
Вони затрималися трохи більше, ніж слід, — на частку секунди. Лише кілька митей раніше, — і вона б уже бігла униз східцями, а він ішов на кухню.
Її руки зійшлися довкола його шиї, нагинаючи його голову вниз, а сама вона стала навшпиньки. Очі її вкрило поволокою, обернувшись на суцільне мерехтливе озеро, перш ніж вона заплющила їх. Її вуста були напіврозкриті, коли зустріли його губи. Вона тримала його так, і він не смів поворухнутися. Йому здавалось, ніби його поцілили кинджалом у живіт, ніби він ковтнув морфію…
Вона відпустила його.
— Солодких снів, Харрі.
Він лише кивнув у відповідь.
Кая спускалася сходами. Він переступив поріг, тихо зачинив за собою двері.
Харрі устиг прибрати зі столу, сполоснути кавник і поставити його на місце, аж тут задзеленчав дзвоник.
Він пішов відчиняти двері.
— Я дещо забула… — мовила вона.
— Що? — спитав Харрі.
Кая підняла руку й погладила його чоло долонею.
— Як ти виглядаєш…
Він пригорнув її до себе. Її шкіра. Пахощі. Він падав, це було чудове, запаморочливе падіння.