— Я прагну тебе, — прошепотіла вона. — Жадаю кохатися з тобою.
— А я з тобою…
Вони відпустили одне одного. Вдивлялися в очі. Зненацька все стало таким урочистим, і на мить йому здалося, що вона жалкує. І він сам жалкує. Бо все це сталось занадто, занадто швидко. Забагато інших речей, забагато зайвини, заважкий тягар, забагато вагомих доказів. Але вона все одно взяла його за руку, майже боязко прошепотіла «ходімо» і почала підніматися нагору сходами. Харрі ішов слідом.
Це була спальня батьків, тут ще лишався їх запах. Він засвітив світло.
Велике двоспальне ліжко стояло застелене, а на ньому — дві ковдри й дві подушки.
Харрі допоміг їй впорядкувати постіль.
— З якого боку він спав? — сторожко спитала Кая.
— З цього, — показав Харрі.
— І він продовжував спати тут, коли вона відійшла, — мовила вона ніби сама до себе. — Зберігав для неї простір…
Вони роздяглися, одвернувшись одне від одного. Залізли під ковдру і там зустрілися. Спочатку вони просто лежали, притулившись одне до одного, смакуючи цілунки, ніби боялися щось зруйнувати дочасно. Дослухалися до дихання одне одного й до шурхоту автомобільних шин за вікном. Потім пестощі стали жагучими, він почув біля вуха її хрипке збуджене дихання.
— Боїшся? — спитав він.
— Ні, — простогнала Кая, припавши до нього гарячим тілом…
Вона не видала ані звуку, лише судомно зітхнула. Він заплющився, насолоджуючись тим, що відчував. Потім почав обережно рухатися. Відкрив очі, зустрів її погляд. Здавалось, ніби вона ось-ось заплаче.
— Поцілуй мене, — прошепотіла вона.
Вона вигнулася назад і скрикнула. Двічі. Глибокий, звірячий стогін, що ставав чимраз гучнішим… А потім їй забракло повітря, й вона змовкла. Горло її набрякло від крику, який не міг вивільнитися. Він підвів руку й притис двома пальцями блакитну артерію на її шиї.
І тоді вона скрикнула, ніби від болю, ніби від люті, звільняючись. Харрі відчув, що серце зайшлося, й не стримувався. Це було блаженство, нестерпне блаженство, він, підвівши руку, грюкнув кулаком об стіну за спиною. Кая впала на нього, наче він зробив їй смертельну ін’єкцію.
Так вони й лежали, випроставшись, наче полеглі на полі бою. Харрі відчув, як у вухах гамселить кров, а по тілу шириться раювання. Він би заприсягнувся, що це і є щастя.
Він провалився в сон і прокинувся через те, що вона прийшла, лягла, пригорнувшись до нього. На ній була батькова сорочка. Вона поцілувала його, пробурмотіла щось і заснула, дихаючи рівно й спокійно. Харрі дивився у стелю. Він не проганяв думок, що наринули на нього, бо знав, що пручатися марно.
Господи, як чудово… Він не почувався так, відколи… відколи…
Штори не були запнуті, тож о пів на шосту по стелі поповзли промені від фар. Осло прокидався, повільно збираючись на роботу. Він глянув на Каю ще раз. А потім теж заснув.
Розділ 53. Гак
Коли Харрі прокинувся, годинник показував дев’яту, кімната потопала у денному світлі, але поруч нікого не було. У телефоні він побачив чотири голосових повідомлення.
Перше — від Каї, вона казала, що в машині, їде додому, щоб перевдягтись перед роботою. І дякує йому за… за що, він не розчув, почув лише тихий сміх, перш ніж вона поклала слухавку.
Друге — від Гуннара Хагена, який питав, чому Харрі знехтував усіма його дзвінками, й повідомив, що за ним через безпідставний арешт Лейке полює преса.
Третє — від Гюнтера, який знову назвав його сучим сином і повідомив, що лейпцизька поліція не знайшла паспорта Джуліани Верні, а через те неможливо перевірити, чи стоїть там печатка Кігалі.
Четверте — від Мікаеля Бельмана, котрий просив Харрі зайти о другій в Крипос, пославшись на те, що Сульнес, певно, йому все розповіла.
Харрі підвівся. Він добре почувався. Навіть краще, ніж добре. Схоже, він почувався фантастично. Він вслухався в себе. Ну, може, «фантастично» — то було б занадто.
Він зійшов донизу, випив кави з грінками і зробив важливий дзвінок.
— Ви розмовляєте з Сес Холе. — У неї був такий урочистий голос, що він мимоволі посміхнувся.
— А ви розмовляєте з Харрі Холе, — сказав він.
— Харрі! — Вона прокричала його ім’я ще двічі.
— Привіт, Сестреня.
— Тато сказав, що ти вдома, чому ти раніше не телефонував?
— Я не був готовий, Сестреня. Зараз готовий. А ти?
— Я завжди готова, Харрі. Ти ж знаєш.
— Слушно. Пообідаймо у місті, потім провідаємо тата. Я запрошую.
— Гаразд! У тебе такий радісний голос, Харрі. Це не через Ракель? Ти розмовляв із нею? Я вчора з нею розмовляла. Що це там за звук?