— Розтули рота.
Він ковтнув слину. Святий Боже, спаси й помилуй!
— Розтули рота, кажу!
— Змилостився! Присягаюсь, я все тобі розповів…
Він більше нічого не встиг сказати, бо рука обхопила його горлянку, й повітря перестало надходити у легені. Він трохи поборовся. Потім нарешті накотилися сльози. І він розтулив рота.
Розділ 57. Грім
Бйорн Гольм та Беата Льонн стояли біля великого металевого стола у лабораторії й дивилися на сині лижні штани, котрі лежали перед ними під яскравим світлом лампи.
— Цілком очевидно, що це пляма від сперми, — сказала Беата.
— Скорше смуга, — мовив Бйорн Гольм. — Поглянь на форму.
— Малувато для еякуляції. Скидається, ніби хтось провів мокрим членом по сідниці того, на кому були ці штани. Ти казав, що Брюн, найпевніше, гомосексуаліст?
— Так, але, за його словами, після того, як він позичив штани Аделе, він їх не надягав.
— Тоді я б сказала, що сліди типові для зґвалтування. Треба зробити аналіз ДНК, Бйорне.
— Згодний. А яка твоя думка щодо цього? — Гольм показав на дві майже непомітні плями під обома задніми кишенями блакитних штанів з костюма медсестри.
— Що це?
— Хай там як, а прати поки що не слід. Це — похідна речовина нонілфенолу, відомого як ПСГ. Використовують для догляду за авто.
— Вона, безперечно, на цьому сиділа.
— І не лише сиділа, бо речовина глибоко всоталась у тканину, вона ніби втерла її дупою. Добряче втерла. Отак, — й він завихляв стегнами туди-сюди.
— Гаразд. Чи є припущення, навіщо вона це робила?
Беата зняла окуляри й глянула на Бйорна Гольма, що перебирав губами, відчайдушно намагаючись точніше висловити те, що спало зараз йому на думку.
— Секс в одязі? — підказала Беата.
— Так, — зітхнув полегшено Бйорн.
— Гаразд. І де ж ця жінка, яка не працює у лікарні, але носить лікарняну форму, могла займатися сексом в одязі, втираючи собі в дупу ПСГ?
— А це дуже просто, — відповів Бйорн Гольм. — На нічному побаченні у приміщенні зачиненої фабрики з виробництва ПСГ.
Хмари розійшлися, й рівнину знову залило чарівливим синюватим світлом, у якому фосфоресціювали навіть тіні, що завмерли, наче у стоп-кадрі.
Колкка пішов спати, але Харрі знав, що він лежить у спальні з розплющеними очима, нашорошивши всі органи чуттів.
— Якщо тобі бракувало зоряного неба над Гонконгом, то поглянь сюди, — мовила Кая.
— Не пригадую ніякого зоряного неба, — відповів Харрі й запалив.
— Ти сумуєш за чимось, що було у Гонконзі?
— За скляною локшиною Лі Юаня, — відповів Харрі. — Сумую повсякдень.
— Ти закоханий у мене? — Вона понизила голос і пильно глянула на нього, підбираючи волосся у хвостик.
Харрі замислився.
— Зараз ні.
Вона розсміялася здивовано:
— Зараз ні? Це як?
— Поки ми перебуваємо тут, ця частина мого єства ніби вимкнена.
Вона похитала головою:
— Це якийсь ґандж, Харрі.
— Щодо цього… — Харрі криво усміхнувся, — то це майже безсумнівно.
— А що буде, коли це завдання закінчиться через… — вона глянула на годинник, — через десять годин?
— Тоді я, може, знову в тебе закохаюся, — мовив Харрі й поклав свою руку на стіл поруч з її. — Якщо не раніше.
Вона глянула на їхні руки. Зауважила, наскільки його рука більша за її витончену ручку. Його рука була бліда, вузлувата, помережана судинами, що випиналися.
— Тобто ти можеш закохатися і до того, як завдання буде завершено? — Вона накрила його руку своєю.
— Я мав на увазі, що завдання може закінчитися до того, як це минеться…
Вона прибрала свою руку.
Харрі здивовано глянув на неї:
— Я лише мав на увазі, що…
— Послухай-но!
Харрі затамував подих і прислухався. Але нічого не почув.
— Що то було?
— Скидалося на авто, — відповіла Кая, вдивляючись у вікно. — Як гадаєш?
— Та навряд, — мовив Харрі — До найближчої дороги, яку не перекрито на зиму, — більше милі. Може, гвинтокрил? Чи снігохід?
— Або моя хвора уява? — зітхнула Кая. — Звуку немає, й здається, ніби й не було. Даруй, коли боїшся трохи, з’являється надчутливість.
— Та ні, — Харрі висмикнув револьвер з кобури за плечима. — Звичайний страх і звичайна чутливість. Опиши, що ти чула. — Він підвівся й підійшов до іншого вікна.
— Кажу ж, нічого!
Харрі трохи прочинив вікно.
— Ти маєш кращий, аніж у мене, слух. Прислухайся ще.
Вони сиділи, вслухаючись у тишу. Спливали хвилини.