Я зробив роздруківку фото Юссі Колкки із сайта «Дагбладет» і почепив її на стіні поруч з рештою. У новинах анічичирк про Харрі Холе й решту поліцейських, які були у горах. І про Іску Пеллер, до речі, теж нічого. Блефували? Вони стараються. А до всього тепер ще й мертвий поліцейський. Муситимуть щосили старатися. Вони повинні щосили старатися. Чуєш, Холе? Ти маєш старатися. Адже я так близько, що навіть можу шепотіти тобі на вухо.
Частина шоста
Розділ 64. Стан здоров’я
— Стан Улава Холе залишається незмінним, — мовив лікар Абель.
Харрі сидів біля батьківської постелі, дивлячись на чоловіка, стан якого лишався незмінним, а кардіограф весело наспівував мелодію з уривчастого серцебиття. Увійшов Сигурд Олтман, привітався і занотував цифри з дисплею у записник.
— Я, власне, прийшов провідати Каю Сульнес, — мовив Харрі підводячись. — Але не знаю, у якому вона відділенні. Якщо ваша ласка…
— Це ваша колега, яку вчора вночі привезли рятувальники? Вона в реанімації. Чекають на результати аналізів, адже вона довго пробула під снігом. Коли я почув про Ховасхютту, гадав, що це вона свідок з Австралії, про якого казали по радіо.
— Не вірте всьому, що чуєте, Олтмане. Поки Кая лежала під снігом, австралійка жила собі у Брістолі. У теплі й затишку, з охоронцями й обслугою, у першокласних номерах.
— Стривайте. — Олтман, примружившись, глянув на Харрі. — Ви теж були під снігом?
— Чому ви так гадаєте?
— За ходою збагнув. У голові паморочиться?
Харрі знизав плечима.
— Свідомість плутається?
— Повсякчас, — мовив Харрі.
Олтман посміхнувся:
— Вуглекислий газ ще не вийшов з тіла. Загалом організм позбавляється його досить швидко, якщо ви постійно вдихаєте кисень, але вам варто зробити аналіз крові на парціальний тиск вуглекислого газу.
— Ні, дякую, — мовив Харрі. — А як він почувається? — кивнув у бік ліжка.
— А що каже лікар?
— Стан незмінний. Але ваша думка?
— Я не лікар, Харрі.
— Тому й не треба відповідати мені як лікар. Скажіть напрямки.
— Я не можу…
— Це буде лише між нами.
Сигурд Олтман поглянув на Харрі Холе. Хотів щось сказати. Передумав. Прикусив нижню губу.
— Це питання днів, — мовив він.
— Навіть не тижнів?
Олтман не відповів.
— Дякую, Сигурде, — кивнув Харрі й попрямував до дверей.
Обличчя Каї на подушці було бліде й гарне. «Як квітка у гербарії», — спало на думку Харрі. Він стискав її маленьку холодну руку. На нічному столику лежала свіжа «Афтенпостен» із заголовком про лавину в Ховасхютті. Автор статті описував нещастя й цитував Мікаеля Бельмана, котрий назвав загибель інспектора Колкки, що супроводжував Іску Пеллер у Ховасхютту, великою втратою. Але Бельман тішиться, що свідок врятована й зараз у безпеці.
— Отже, лавину спричинив динаміт, — мовила Кая.
— Безсумнівно, — відповів Харрі.
— І як вам з Мікаелем працювалося там, у горах?
— Добре, — Харрі відвернувся, на нього раптом напав кашель.
— Чула, ви знайшли у прірві снігохід? А під ним, ймовірно, чийсь труп.
— Так. Бельман лишився в Устаусеті, щоб знову знайти це місце з хлопцями ленсмана.
— Кронглі?
— Ніхто гадки не має, де він є. Але його заступник, Рой Стіле, ніби вартий довіри. Щоправда, їм доведеться поморочитися. Ми гадки не мали, де ми є, там усе замело, снігу стільки… та й місцина…. — Харрі похитав головою.