— А чий то труп, як гадаєш?
Харрі знизав плечима:
— Дуже буду здивований, якщо це виявиться не Тоні Лейке.
Кая навіть підвела голову:
— Невже?
— Наразі я ще нікому не казав, але я бачив небіжчикові пальці.
— А що з ними не так?
— Вони скоцюрблені. А у Тоні Лейке — ревматоїдний артрит.
— Гадаєш, це він спричинив лавину? А потім у темряві впав в урвище?
Харрі хитнув головою:
— Тоні казав, що знає цю місцину, як свої старі чоботи, це його батьківщина. Погода була ясна, снігохід ішов на малій швидкості, його відкинуло убік всього на три метри. І ще одне: у небіжчика обгоріла рука, і справа не в динаміті. Та й снігохід не згорів.
— Що…
— Гадаю, Тоні Лейке зазнав тортур, його убили, а потім штовхнули униз разом із снігоходом, щоб ми його знайшли.
Обличчя Каї перекосилося.
Харрі потер затерплий мізинець. Невже відморозив?
— А якої ти думки про Кронглі?
— Кронглі? — Кая ненадовго замислилась. — Якщо він дійсно замірювався зґвалтувати Шарлотту Лолле, йому не варто було йти служити в поліцію.
— Він і дружину бив.
— Мені й не дивно.
— Справді?
— Справді.
Він глянув на неї:
— Ти від мене щось приховуєш.
Кая знизала плечима:
— Але ж він наш колега, та й я гадала, коли вже він тоді був п’яний, то й говорити нема про що. Але я завважила цю схильність у ньому. Він заявився до мене додому, досить грубо чіплявся, ну і…
— І що?
— У мене тоді був Мікаель.
Харрі відчув, як його ніби щось шпигонуло.
Кая підтягнулася вище у ліжку.
— Ти ж насправді не віриш, що це все — справа рук Кронглі?..
— Не знаю. Той, хто спричинив лавину, найімовірніше, добре знається на місцевості. До того ж, Кронглі має стосунок до тих, хто ночував у Ховасхютті. Та й Еліас Скуг казав, що у Ховасхютті став свідком сцени, що скидалася на зґвалтування. А Кронглі тягне на потенційного ґвалтівника. Та ще й ця лавина… Гадаєш, так би діяв той, хто хоче убити жінку, що ночує у туристичній хатинці разом з неозброєним поліцейським? Лавина результату не забезпечує. Чому не вчинити простіше й дієвіше? Взяти улюблене знаряддя убивства й піти просто у хатинку? Бо він знав, що насправді Іска Пеллер та поліцейський у хатинці не самі. Тож і напав у єдиний спосіб, який дозволяв йому згодом вільно піти звідти. Йдеться про людину, яка має доступ до таємної інформації. Про того, хто знав про наші гіпотези про Ховасхютту й збагнув, у чому річ, коли ми назвали ім’я свідка на прес-конференції. Офіс ленсмана в Устаусеті…
— У Єйлу, — виправила Кая.
— Хай там як, а Крипос наказав Кронглі підготувати посадку гвинтокрила з поліції у Національному парку. І він зрозумів, звідки вітер віє…
— Тоді він мав би збагнути, що Іски Пеллер там немає й що ми не будемо ризикувати свідком, — мовила Кая. — І загалом він мав би бути якнайдалі від цієї історії.
Харрі кивнув:
— Саме так, Кає. Згоден. Гадаю, Кронглі ані на мить не повірив, що Іска Пеллер у хатинці. Лавина — це лише продовження того, що він робив і раніше.
— Що?
— Він грався з нами.
— Грався?
— Коли ми були у Ховасхютті, до мене телефонували з мобільного Лейке. Тоні включив мене до контактів. І я майже впевнений, що телефонував не він. Додзвонювач не зразу натиснув на відбій, увімкнувся автовідповідач, і перш ніж зв’язок уривається, можна розчути звук. Я не певен, але мені здалося, що то був сміх.
— Сміх?
— Сміх людини, яка розважається. Він щойно почув мій голос на автовідповідачеві й дізнався, що кілька днів я буду поза зоною. Припустімо, що то Аслак Кронглі, котрий щойно отримав підтвердження своїх підозр, що я чекаю у Ховасхютті на убивцю.
Харрі замовк і поринув у роздуми.
— Ну і?.. — смикнула його Кая за хвильку.
— Мені просто хотілося висловити вголос ці міркування, послухати, як воно звучить, — мовив Харрі.
— І як?
Харрі підвівся.
— Кепсько, правду кажучи. Але я перевірю алібі Кронглі на час, коли було скоєно убивства. Побачимось.
— Трульс Бернтсен?
— Так.
— Рогер Єндем з «Афтенпостен». Чи маєте час відповісти на кілька запитань?
— Ну, це залежить… Якщо ви знову про Юссі питатимете, то краще побалакайте з…
— Це не стосується Юссі Колкки. До слова, мої співчуття.
— Гаразд.
Рогер сидів у своєму офісі у будівлі пошти, закинувши ноги на стіл, і дивився на будівлю Центрального вокзалу й на Оперний театр, який саме незабаром мали відкрити. Поговоривши з Бентом Нурдбьо у «Стоп Пресен!», він витратив день і ще півночі, щоб пильніше придивитися до постаті Мікаеля Бельмана. Якщо не зважати на чутки про того поліцейського зі Стовнера, котрого відлупцювали, ніби й зачепитися нема за що. Але багато років пропрацювавши кримінальним репортером, Рогер Єндем назбирав цілісіньку низку надійних джерел — метких хлопців, які за пляшку чи пачку цигарок і бабусю рідну продадуть. І трійко з них — із Манглеруда. Після кількох телефонних дзвінків виявилось, що вони там виросли. Можливо, справді так воно і є, як він чув, буцімто з Манглеруда ніколи не виїжджають, і в цьому є частка істини. Утім, туди також ніхто й не переїздить.