— Але я вже казав, комісаре. Часом геть непросто визначити мотиви, через які людина чинить саме так, як чинить. Нашою підсвідомістю керує інстинкт виживання, тому часом вона раціональніша, ніж свідома думка. Може, моя підсвідомість збагнула, що я теж буду у більшій безпеці, якщо Тоні прибере всіх свідків. І ніхто вже не розповість, що я теж був там, чи якось упізнає мене на вулиці. Але ми ніколи не дізнаємось відповіді на це питання, хіба ні?
У пічці потріскували дрова.
— Але навіщо, в греця, Тоні Лейке відрубав собі середнього пальця? — спитав Бйорн Гольм.
Він умостився на канапі, поки Харрі пильно роздивлявся вміст аптечки, яку знайшли у глибині кухонної шафки. Там було ще кілька бинтів та мазь для зупинки крові. За датою на баночці — мазь виготовлено всього два місяці тому.
— Його змусив Олтман, — мовив він, крутячи в руці маленький скляний слоїк без етикетки. — Прагнув принизити Тоні Лейке.
— Чи ти віриш цьому?
— Певна річ, — відповів Харрі, відкрутив кришечку й понюхав те, що було всередині.
— Хіба? У хатинці немає жодного відбитка, який би не належав Лейке, жодної інакшої волосини, ніж чорне, як у крука, волосся Лейке, жодного сліду черевика, який би різнився від сліду Лейке сорок п’ятого розміру. А у Сигурда Олтмана попелясте волосся й сорок другий(!) розмір черевиків, Харрі.
— Просто він добре за собою прибрав. — Харрі поклав слоїк у кишеню.
— Добре прибрав? У місці, яке, найпевніше, не має жодного стосунку до місця злочину? Сигурд, який безтурботно залишив масні відбитки пальців на письмовому столі в оселі Лейке на Хольменвейєн? Але ти ж сам казав, що він кепсько прибрав за собою у хатинці, де вбив Одда Утму. Я не йму цьому віри, Харрі. Бо ти й сам не віриш.
— Чорт! — гаркнув Харрі. — Чорт, чорт, чорт…
Він обхопив долонями голову й утупився очима у стільницю.
Бйорн Гольм узяв металевий шматочок, з тих, що вони знайшли під мийкою, зішкріб жовтий наліт.
— Здається, я збагнув, що це таке…
— Що ж? — перепитав Харрі, не підводячи голови.
— Залізо, хром, нікель та титан.
— Що?
— Малим я носив брекети. І коли брекети припасовували, дріт згинали, а непотрібне зрізали.
Харрі раптом підвів голову й витріщився на мапу Африки. Він дивився на обриси держав, які поєднувалися між собою, як пазли. І на Мадагаскар, що лежав поодаль, ніби шматок пазла, який не зайняв свого місця.
— У зубного лікаря…
— Цить! — мовив Харрі й підняв руку. Тепер він утямив. Дещо дійсно стало на своє місце. Не чутно було нічого, крім тріскотіння дров у пічці та поривів вітру за вікном, що, безсумнівно, дужчали. Два фрагменти, рівновіддалені один від одного, на протилежних краях дошки. Дід по материній лінії — в Люсерені. Материн батько. І світлина у шухляді у туристичній хатинці. Сімейне фото. Цей знімок належав не Тоні Лейке, а Одду Утму! Артрит. Як там Тоні казав? Спадкове, але не заразне. Хлопчина з великими, випнутими уперед зубами. І дорослий чоловік, який щільно стискав губи, ніби приховуючи якусь страшну таємницю. Приховував зогнилі зуби та брекети.
Камінчик. Коричнево-чорний камінчик, який він знайшов долі у ванній у туристичній хатині. Харрі сунув руку в кишеню. Камінчик досі був там. Харрі кинув його Бйорну.
— Ану скажи мені, — мовив він, ковтнувши слину. — Це я знайшов. Як ти гадаєш, це схоже на зуб?
Бйорн поглянув на камінчик проти світла. Пошкріб пальцем.
— Цілком можливо.
— Треба повертатися, — мовив Харрі, відчуваючи, як волосся на потилиці стало дибки. — Негайно! Дідько, їх убивав зовсім не Олтман!
— Що?
— Це Тоні Лейке.
— Ви, звісно, читали у газетах, що після арешту Тоні Лейке відпустили? — спитав Бельман. — У нього була одна така дрібничка, але дуже значуща — алібі. Коли загинули Боргні та Шарлотта, він був зовсім в іншому місці й мав докази цього.
— Я нічого про це не знаю, — відповів Олтман, схрестивши руки на грудях. — Знаю лише, що бачив на власні очі, як він встромив ножа в Аделе. А листи, які я посилав, призводили до наглої смерті тих, хто буцімто їх написав.
— Чи усвідомлюєте ви, що це перетворює вас лише на співучасника у вбивствах?
Юхан Крон кахикнув.
— А ви, Бельмане, свідомі того, що уклали угоду, за якою ви та Крипос отримуєте справжнього вбивцю на срібній таці? Самотужки розв’язуйте ваші проблеми всередині системи, Бельмане. Ви отримуєте повний кредит довір’я, а на додачу — свідка, який на суді розповість, що бачив, як Тоні Лейке убивав Аделе Ветлесен. А решта зостанеться між нами.
— І ваш клієнт залишиться на волі?