Вона почала читати. Потім звела очі. Косметика стекла з очей просто на впалі щоки.
— Присягніться, що ви привезете мою дівчинку додому, Холе! Заприсягніться. Якщо ви зможете, то я згодна.
Харрі кинув на неї довгий погляд.
— Присягаюсь, — мовив він.
Вийшовши на вулицю і запалюючи цигарку, знову згадав її слова: «Хіба мати коли-небудь може кинути свою дитину? Ось дочка спроможна». Він згадав Одда Утму, котрий прихопив із собою синове фото. «Ось дочка спроможна». Справді? Він видихнув дим. А він сам може?
Гуннар Хаген стояв біля овочевого прилавка у знайомій пакистанській крамниці, якій віддав перевагу. Він недовірливо позирав на свого старшого інспектора.
— Тобі знову треба в Конго? Щоб знайти Лене Галтунг? І це ніяк не стосується справи про вбивства?
— Усе так само, як і минулого разу, — відповів Харрі, узявши в руки якийсь овоч. — Ми розшукуємо зниклу людину.
— Як я знаю, ніхто, окрім жовтої преси, не вважає, що Лене Галтунг пропала безвісти.
— Ні, вважає. — Харрі добув папірець із кишені і показав Хагенові підпис. — Це зробила її біологічна мати.
— Невже? І як же я маю пояснити у міністерстві, що ми починаємо її розшуки в Конго?
— Маємо слід.
— Який же?
— Я прочитав у «Сьо о хьор», що Лене Галтунг попросила стиліста перефарбувати її волосся у червіньковий колір. Я навіть не знав, чи в нашій країні є така назва кольору. Тому, мабуть, і запам’ятав.
— Що запам’ятав?
— Що саме цей колір був зазначений у рядку про колір волосся у паспорті Джуліани Верні з Лейпцига. Свого часу я просив Гюнтера перевірити, чи має вона у паспорті печатку з Кігалі. Але поліція паспорта не знайшла, він зник, я певен, що його забрав Тоні Лейке.
— Паспорт? То й що?
— І тепер він у Лене Галтунг.
Хаген поклав у кошик пучок бок чоя, повільно хитаючи головою.
— Ти надумав поїхати у Конго, ґрунтуючись на тому, що прочитав у журналі пліток?
— Я надумав їхати у Конго, ґрунтуючись на тому, що я, чи то пак, Катрина Братт з’ясувала про Джуліану Верні.
Хаген попрямував до чоловіка, що сидів за касою біля правої стіни.
— Верні померла, Харрі.
— Хіба мертві літають літаками? Виявилось, що Джуліана Верні, чи то пак жінка з кучерявим волоссям червінькового кольору, придбала квиток з Цюріха на край світу.
— На край світу?
— Гома, що у Конго. Назавтра, зранку.
— Отже, вони заарештують її, з’ясувавши, що вона подорожує з паспортом людини, яка вже більш як два місяці мертва.
— Я перевірив у ІКАО. Вони кажуть, що часом номер паспорта померлої людини викреслюють зі списків лише через рік. Тобто хтось міг, скориставшись паспортом Одда Утму, прилетіти до Конго. Байдуже, у нас із Конго немає угоди про співпрацю. Та й відкупитися від арешту неважко.
Хаген виклав покупки й, поки касир пробивав чек, почав терти скроні, щоб біль у голові попустив.
— Значить, нехай знайдуть її в Цюріху. Швейцарська поліція.
— Шефе, ми стежитимемо за нею, вона приведе нас просто до Тоні Лейке.
— Вона приведе нас до погибелі, Харрі. — Хаген забрав покупки, вийшов на мокру від дощу холодну Грьонланнслейрет. Люди квапливо сновигали вулицею, піднявши комірці й дивлячись під ноги.
— Ти не розумієш. Катрина Братт з’ясувала, що кілька днів тому Лене зняла всі заощадження з рахунку у Цюріху. Два мільйони євро. Сума не така велика для того, щоб розпочати власний проект розробки родовища в Конго. Але цих грошей стане, щоб підтримати його у критичний момент.
— Чисті здогади.
— Навіщо б то в греця їй знадобилося два мільйони євро готівкою? Слухай-но, босе, це наш єдиний шанс. — Харрі заледве встигав за начальником. — У Конго, якщо хтось не хоче, щоб його знайшли, його й не знайдуть. Ця триклята країна — завбільшки за всю Західну Європу, суцільні джунглі, біла людина й ногою туди не ступала. Ну ж бо! Інакше Лейке снитиметься тобі у нічних кошмарах.
— На відміну від тебе, Харрі, я не бачу жахіть.
— А чи ти казав родичам, як чудово спиш ночами, босе?
Гуннар Хаген раптом зупинився.
— Даруй, босе, — вибачився Харрі. — Я перестарався.
— Отож-бо. Я взагалі не втямлю, навіщо ти канючиш у мене дозвіл. Раніше ти без нього обходився.
— Гадав, тобі втішливо відчувати, що саме ти приймаєш рішення, босе.
Хаген застережливо глянув на підлеглого. Харрі знизав плечима:
— Будь ласка, босе. А опісля можеш вигнати мене копняками за невиконання наказу. Я всю провину візьму на себе, я згоден.
— Згоден?
— Я все одно надумав після цієї справи звільнятися.
Хаген довго не зводив з Харрі очей.