— Гаразд, — мовив він. І знову закрокував.
Харрі поквапом пішов за ним.
— Гаразд?
— Правду кажучи, я з самого початку не заперечував.
— Що? То чому ж відразу не сказав?
— Мені втішливо відчувати, що це я приймаю рішення.
Частина восьма
Розділ 83. На край світу
Їй примарилось, що вона стоїть перед зачиненими дверима й чує монотонний, холодний крик пташки з лісу, й це було так дивно, бо сяяло сонце й було тепло. Розчинила двері…
Вона прокинулась. Голова її лежала у Харрі на плечі, у куточках рота — засохла слина. Капітанів голос повідомив, що вони заходять на посадку в Гомі. Вона визирнула в ілюмінатор. Сіра смужка на сході обіцяла початок нового дня. Вже минуло дванадцять годин, відколи вони вилетіли з Осло. За шість годин приземлиться літак з Цюріха, у переліку пасажирів якого є Джуліана Верні.
— Цікаво, чому Хаген не заперечував, щоб ми простежили за Лене Галтунг? — спитав Харрі.
— Мабуть, вирішив, що ти маєш переконливі аргументи, — позіхнула Кая.
— М-м-м. Він ніби аж занадто розслаблений. Гадаю, має щось у запасі, чимось перестраховується, тому впевнений, що його не припнуть до стіни.
— Може, у нього є компромат на якесь цабе у міністер-стві? — припустила Кая.
— М-м-м… Або на Бельмана. Може, він знає, що у вас з Бельманом був роман?
— Навряд. — Кая, примружившись, глянула у темряву. — Тут майже немає світла.
— Скидається, ніби вони взагалі не мають електрики, — мовив Харрі. — Але в аеропорту напевне є автономне джерело живлення.
— Он там світиться, — показала вона на червоне мерехтіння на північ від міста. — Що то таке?
— Ньїрагонго, — відповів Харрі. — Це лава запалює небо.
— Справді? — Вона притислася носом до ілюмінатора.
Харрі допив воду із склянки.
— То як, ще раз повторимо план?
Вона кивнула й підняла спинку крісла.
— Ти залишаєшся у залі прильоту й стежиш за табло, щоб упевнитись, що все йде, як годиться. А я піду за закупами. Звідси всього п’ятнадцять хвилин до центру, тож я повернуся завчасно до приземлення літака Лене. Ти стежитш, дивишся, чи зустріне її хто-небудь, а потім ідеш за нею слідом. Оскільки Лене знає мене в обличчя, я чекатиму на вас у таксі. А якщо трапиться несподіванка, ти мені зателефонуєш, гаразд?
— Гаразд. Чи ти впевнений, що вона ночуватиме в Гомі?
— Я взагалі ні в чому не впевнений. У Гомі всього два готелі, й якщо вірити Катрині, ніхто у них не замовляв номерів, ані на ім’я Верні, ані на ім’я Галтунг. З іншого боку, партизани контролюють дороги на південь і на захід, а найближче місто на півдні за вісім годин на машині.
— Невже ти вважаєш, що Тоні покликав сюди Лене лише задля того, щоб видоїти з неї гроші?
— Єнс Рат сказав, що проект у Конго зараз перебуває на критичному етапі. Ти бачиш якусь іншу причину?
Кая знизала плечима.
— А що коли навіть убивця здатен кохати настільки сильно, щоб просто прагнути, аби вона була поряд? Невже у це так важко повірити?
Харрі кивнув. Ніби погоджуючись — «так, маєш рацію» чи то «так, важко повірити».
Коли літак випускав шасі, почулося дзижчання та клацання, мов під час уповільненої зйомки.
Кая визирнула у вікно:
— Мені не до вподоби цей похід за закупами, Харрі. І зброя теж не подобається.
— Лейке вчиняє насильство.
— Й мені не до вподоби бути поліцейськими інкогніто. Розумію, що ми не можемо потай провезти у Конго власну зброю, але чому ми не можемо попросити місцеву поліцію допомогти із затриманням?
— Я вже казав, що ми не маємо з ними угоди про співпрацю. Крім того, можливо, Тоні, який має грошенята, давно підгодував місцевих поліцейських й вони попередять його.
— Теорія змови.
— Так. І математика зовсім проста. Зарплатні поліцейського у Конго замало, щоб прогодувати родину. Розслабся, у ван Боорста є пречудова крамничка металевих виробів і він достатньо професійна людина, щоб тримати язика на припоні.
Шасі, злегка скрипнувши, торкнулося посадкової смуги.
Кая, примружившись, дивилася у вікно.
— Чому тут так багато солдатів?
— ООН перекидає сюди підкріплення. Останніми днями партизани ще більше наблизились.
— Які партизани?
— Партизани-хуту, партизани-тутсі, партизани-май-май. Хіба їх розбереш?
— Харрі?
— Слухаю.
— Виконаймо цю роботу швиденько й якнайскоріше повернімося додому.
Він кивнув.
Коли Харрі крокував уздовж вервечки таксі біля аеропорту, вже розвиднялося. Обмінявшись кількома словами з парою водіїв, він нарешті знайшов того, хто пристойно розмовляв англійською. Пречудово розмовляв, відверто кажучи. Це був чолов’яга, невисокий на зріст, мав жваві очі, сиве волосся, на його високому лискучому чолі та на скронях випиналися жили. Англійська його була досить оригінальна: така собі суміш пишномовної оксфордської вимови з протяжним конголезьким акцентом. Харрі пояснив, що бажає винайняти його на цілий день, вони швидко домовились про ціну й потисли один одному руки, обмінялися третиною умовленої суми у доларах та іменами — Харрі та доктор Дьюгам.