— Джуліана? Ти про що, Тоні? Тоні? — Лене, наче сліпа, мацала руками перед собою.
— Німецька шльондра з Лейпцига. Я з нею регулярно зустрічався. За гроші вона робить все, що хочеш. Робила.
Лене відчувала, як по її щоках течуть сльози. Голос у нього був таким спокійним. Здавалося, ніби це все — марення.
— Скажи… що це все неправда, Тоні! Будь ласка, припини…
— Цить. Я отримав наступного листа. А в ньому — світлина. Уявляєш, як я почувався, побачивши на знімку Аделе з ножем у горлянці у моїй машині? Листа підписала Боргні Стем-Мюре. Вона вимагала грошей, погрожуючи заявити на мене у поліцію, звинувачуючи у вбивстві Аделе Ветлесен. Я зрозумів, що її потрібно прибрати. Але у разі, якщо поліція пов’яже мене з Боргні та спробою шантажу, мені було потрібне алібі. Загалом, я планував відправити листівку Аделе під час наступного перебування в Африці, але раптом мені спало на думку дещо ліпше. Я зв’язався з Джуліаною й відправив її у Гому. Вона полетіла туди під іменем Аделе, послала листівку з Кігалі, заскочила до ван Боорста й придбала у нього яблуко, яким я збирався почастувати Боргні. Після повернення Джуліани ми зустрілися у Лейпцигу. Я дозволив їй скуштувати яблучко першою. — Тоні гигикнув. — Сіромаха гадала, що то моя нова сексуальна витівка.
— І ти… ти її теж убив?
— Так. І згодом Боргні. Я поїхав слідом за нею. Вона саме розчиняла браму біля власної оселі, коли я підкрався до неї з ножем. І повів її у підвал, де заздалегідь усе приготував. Висячий замок. Яблуко. Встромивши їй у шию шприц з кетаноміном, я поїхав у Шейєн на зустріч з інвесторами, щоб вони засвідчили моє алібі. Я знав, що поки смакуватиму біле вино, Боргні виконає замість мене всю роботу. Адже, врешті, вони завжди смикають за мотузку. Потім повернувся, спустився у підвал, прибрав висячий замок, на який замикав Боргні, вийняв у неї з рота яблуко, а потім подався додому. До тебе. І ми з тобою кохалися. Ти ще вдала, що скінчила. Пригадуєш?
Лене похитала головою, неспроможна вимовити ані слова.
— Заплющ очі, я сказав…
Вона відчула, як він провів пальцями по її чолі, опускаючи їй повіки, ніби служитель у поховальному бюро. Почула, як він заговорив співучим голосом, ніби говорячи сам до себе:
— Йому подобалося мене бити. Тепер я розумію його. Це відчуття влади, яке сповнює, коли завдаєш болю, спостерігаючи, як інша людина підкоряється, як воля твоя здійснюється на землі так, як і на небесах.
Лене впізнала цей запах, від нього пахло сексом. І іншою жінкою. А потім знову почувся його голос, цього разу просто біля її вуха:
— Поки я вбивав їх, раптово щось почало коїтися. Ніби їхня кров пролилася на зерня, живлячи його, зерня, яке завжди було в мені. Нарешті я збагнув, що бачив тоді у батьковому погляді. Й упізнав. Так само, як він упізнавав у мені себе, я впізнавав його, дивлячись у дзеркало. Мені смакувала влада. Й чуже безсилля. Мені подобалась гра, ризик, урвища й вершини одночасно. Коли стоїш на верхівці гори, головою у хмарах, щоб це дійсно мало сенс, конче необхідно відчувати, як під твоїми ногами шипить пекельне полум’я. Мій батько це усвідомлював. От тепер і я усвідомлюю.
Червоні плями затанцювали у Лене під заплющеними повіками.
— Я навіть не усвідомлював, як сильно його ненавиджу. Але якось, через кілька років після втечі до діда, я стояв з дівчиною на узліссі, неподалік танцювального клубу. Раптом на мене напав хлопець. Я бачив, як у його очах палахкотіла ненависть. І зненацька я побачив перед собою батька, який іде на нас із мамою з лопатою на плечі. Я відтяв тому хлопу язика. Мене схопили й засудили. Так я зрозумів, що робить з тобою в’язниця. І чому батько й слова не сказав про те, як мотав свій строк. Хоч мені й дали небагато. Утім, я все одно мало не з’їхав з глузду. Саме там я збагнув, що мушу зробити. Я мусив запроторити його за ґрати за убивство мами. Не вбивати, а замурувати у в’язниці, поховавши живцем. Але для цього я мав знайти докази — материні останки. Щоб їх віднайти, я збудував у горах хатинку, якнайдалі від людей. Аби ненароком не наскочити на когось, хто зміг би впізнати хлопчика, що загинув п’ятнадцятирічним. Щороку я кілометр за кілометром обшукував плоскогір’я. Щойно сходив сніг, я брався до діла, шукав здебільшого ночами, коли у горах безлюдно, обнишпорив обвали та місця, де трапилися зсуви. Часом ночував у туристичних хатинках, адже туди навідувались лише випадкові туристи. Але хтось з місцевих мене примітив, і почали ширитися чутки про привид сина Утму.
Тоні душив сміх. Лене розплющила очі, але Тоні не зауважив, бо саме пильно роздивлявся мундштук, котрий добув з кишені халата. Вона знову квапливо заплющилась.