— Розумію, що ти маєш на увазі, — мовив він, затягуючись і дивлячись на неї.
Вона була вся забризкана кров’ю, у скалках кісток, шматках плоті, бризках мізків. Довелось витратити чимало часу, перерізаючи пластикові мотузки, якими були зв’язані її руки, бо пальці його геть не слухалися. Нарешті, звільнившись, вона підвелася, а він так і стояв навкарачки.
Він не став їй на заваді, коли вона, схопивши Тоні за комірець куртки та ремінь, підтягла його до краю кратера й зіштовхнула вниз. Харрі не чув ані звуку, лише подих вітру. Він бачив, як вона дивилася у кратер, стоячи на самісінькому краю, а тоді обернулася до нього. Він кивнув. Їй не треба нічого пояснювати. Саме так треба було вчинити.
Вона кивнула підборіддям на тіло Лене Галтунг. Але Харрі захитав головою. Він усе зважив. І практичний, і моральний бік. Дипломатичні наслідки на одних шальках терезів, а могилу, до якої мала б змогу навідуватись мати, — на інших. Правду — і брехню, завдяки якій, можливо, життя буде стерпнішим. Потому він підвівся, підняв Лене Галтунг, мало не зламавшись під вагою цієї тендітної дівчини. Підійшовши до краю прірви, заплющився, відчув смуток, постояв хвильку, хитаючись. А потім відпустив її. Розплющившись, поглянув услід. Вона вже обернулась на цятку вдалині. А тоді й ця цятка розчинилася у вулкановім диму.
— У Конго щодня зникають люди, — мовила Кая, коли Сол віз їх на зворотному шляху, а він сидів на задньому сидінні, обіймаючи її.
Харрі знав, що рапорт буде небагатослівний. Жодних слідів. Зникли. Можуть бути хтозна-де. А відповіддю на всі поставлені питання буде лише: «У Конго щодня зникають люди». Така ж відповідь чекає й на неї, на жінку з бірюзовими очима. Бо так буде простіше. Ані трупів, ані внутрішнього розслідування, котре починають у випадках, коли поліцейський вимушений стріляти. Ані обтяжливого міжнародного інциденту. Справу не закриють, принаймні офіційно, але Лейке шукатимуть про людські очі. Лене Галтунг оголосять зниклою безвісти. Вона не купувала авіаквиток у Конго, та й імміграційні служби її теж не реєстрували. Так буде краще, отак скаже Хаген. Для всіх. Принаймні для тих, чия думка має вагу.
І жінка з бірюзовими очима кивне. Прийме його пояснення. Але, напевно, все зрозуміє, прислухавшись до того, про що він змовчав. Вона може обирати. Обрати його розповідь про те, що її дочка — мертва. Що насправді він цілився Лене просто межи очі, а не вище й трохи правіше, хоча й знав, що так було б правильніше. Але він боявся, що поцілить у свою колегу, жінку, з якою він працював у цій справі. Обрати таку правду чи брехню, що здіймає й жене шумливі хвилі, які обіцяють надію, а не згубу.
У Кампалі вони пересіли на інший літак.
Сиділи на пластикових стільцях бідя виходу на посадку, спостерігаючи, як приземляються й злітають літаки, поки Кая не задрімала і її голова не зсунулася Харрі на плече.
Вона прокинулась, коли дещо трапилось. Вона не знала, що саме, але щось змінилося. Температура у приміщенні. Ритм серцебиття. Чи обриси його блідого, змученого обличчя. Вона побачила, як він поклав мобільний назад у кишеню.
— Що трапилось? — спитала вона.
— Телефонували з Державної лікарні, — відповів Харрі, й погляд його, не зачепившись на ній, ковзнув повз, за великі панорамні вікна, а далі до обрію між бетонним укриттям аеродрому й сліпучо-блакитним небом. — Він помер.
Частина дев’ята
Розділ 91. Прощання
Коли ховали Улава Холе, накрапав дощ. Як і сподівався Харрі, людей поприходило менше, ніж на мамин похорон, але не так мало, щоб було образливо й прикро.
Потому Харрі та Сестреня, стоячи перед церквою, приймали співчуття від літніх родичів, про яких вони навіть не чули, давніх колег-наставників, котрих бачили уперше, й давніх сусідів, котрих знали на ім’я, але не пригадували в обличчя. Лише його колеги — Гуннар Хаген, Беата Льонн, Кая Сульнес та Бйорн Гольм — не мали такого вигляду, ніби вони заступили чергові місця на той світ. Ейстейн Ейкелан, ймовірно, теж стояв на Божій дорозі, але сіромаха виправдався, мовляв, напередодні перепив. Додавши, що Валянок не зміг прийти, але просив передати свої співчуття. Харрі зауважив ще одну пару, що сиділа на найдальших лавках, але вони, мабуть, пішли ще перед тим, як із церкви винесли труну.
Харрі запросив усіх у «Шрьодер», замовивши бутербродів та пива. Нечисленне зібрання багато говорило про цьогорічну ранню весну та мало про Улава Холе. Харрі пив яблучний сік, пояснивши, що згодом має зустріч, потім подякував усім, хто відгукнувся, й пішов геть.