Зупинивши таксі, він назвав водієві адресу у Хольменколлен.
Там, нагорі, у садах ще подекуди лежав сніг.
Коли Харрі крокував стежиною до почорнілого дерев’яного будиночка, у нього шалено калатало серце. Й затіпалось ще дужче, коли він став перед добре знайомими дверима, подзвонив та почув кроки, що наближалися… Теж знайомі.
Вона мала такий самий вигляд, як завжди. Темне волосся, лагідний погляд карих очей, тонка шия. Хай їй абищо. Вона здавалася Харрі такою до болю привабливою, що дивитися було неможливо.
— Харрі… — мовила вона.
— Ракель…
— Твоє обличчя… Я зауважила ще у церкві. Що трапилося?
— Та пусте. Сказали, все буде гаразд, — відмахнувся він.
— Заходь, я зварю кави.
Харрі похитав головою:
— На мене внизу чекає таксі. А Олег із тобою?
— Він нагорі. У своїй кімнаті. Хочеш побачитися з ним?
— Та якось іншим разом. Ви надовго?
— На три дні. Може, на чотири. Чи п’ять. Видно буде.
— Тоді я хотів би побачитися з вами, можна?
Вона кивнула:
— Не знаю, чи я правильно вчинила.
Харрі посміхнувся:
— Зрештою, хто його знає, як правильно.
— Я про церкву. Ми пішли раніше… щоб не заважати. Ти був зайнятий іншим. Крім того, ми прийшли заради Улава. Ти ж знаєш, Олег та він… вони добре ладили. Двоє стриманих чоловіків. Рідкісне явище.
Харрі кивнув.
— Олег часто про тебе згадує, Харрі. Ти для нього важиш більше, ніж, мабуть, гадаєш. — Вона опустила очі. — Може, навіть більше, ніж я думала.
Харрі кахикнув:
— А тут нічого не змінилось, відколи…
Ракель швидко кивнула, тож йому не довелося доказувати те, що вимовляти вголос було нестерпно. Відколи Сніговик намагався вбити їх просто у цій оселі.
Харрі глянув на неї. Він просто хотів побачити її, почути її голос. Відчути на собі її погляд. Питати її він не хотів. Він знову кахикнув:
— Маю спитати тебе про дещо.
— Кажи.
— Чи можна нам на хвильку зайти на кухню?
Вони зайшли. Він сів напроти неї. Неспішно й у подробицях усе пояснив. Вона слухала не перебиваючи.
— Він хоче, щоб ти навідала його у лікарні. Хоче попросити у тебе прощення.
— І чому я маю погоджуватись?
— Вирішувати тобі, Ракель. Але йому мало лишилось.
— Я читала, що з такою хворобою можна довго жити.
— Йому мало лишилось, — повторив Харрі. — Поміркуй, ти не мусиш давати відповідь просто зараз.
Він почекав. Бачив, як вона закліпала очима. Побачив, як її очі сповнилися слізьми, почув затамований плач. Зітхнувши, вона спитала:
— А як би ти вчинив, Харрі?
— Відмовився б. Але я не дуже добра людина.
Вона розсміялася крізь сльози. І Харрі вразило те, як, виявляється, іноді до болю хочеться почути звуки… Як пекуче можна засумувати за сміхом…
— Я маю їхати, — промовив він.
— Чому?
— Лишилось ще три зустрічі.
— Лишилось? До чого?
— Я завтра тобі зателефоную.
Харрі підвівся. До нього долинала музика з горішнього поверху. «Slayer». «Slipknot».
Сівши у таксі й назвавши адресу, він згадав, як вона спитала: «До чого лишилось?». До того, як він закінчить. І звільниться. Можливо.
Їхати довелось недовго.
«Мабуть, це займе трохи більше часу», — подумав він.
Зітхнув, відчинив браму й попрямував до будиночка з народної казки.
Йому здавалося, що він бачить, як бірюзові очі стежать за ним з вікна на кухні.
Розділ 92. Вільне падіння
Мікаель Бельман стояв перед виходом з окружної в’язниці, спостерігаючи, як Сигурд Олтман у супроводі охоронця підходить до стійки.
— Звільняєте номер? — спитав офіцер за стійкою.
— Так, — мовив Олтман, простягаючи йому папірець.
— Міні-баром користувалися?
Інший офіцер пхикнув. Певна річ, цей жарт уже чув кожен, кого випускали на свободу.
Вони розчинили шафку, витягли речі й, широко посміхаючись, простягли їх хазяїнові:
— Сподіваюсь, перебування у нас виправдало ваші сподівання, пане Олтмане, і ми тепер побачимося нескоро.
Бельман відчинив Олтманові двері. Вони разом зійшли сходами.
— Преса на вулиці, — застеріг Бельман, — отож підемо Кишкою. Крон чекає на вас у машині напроти Управління поліції.
— Облудник, — мовив Олтман, уїдливо посміхнувшись.
Бельман не поцікавився, кого з них двох він має на увазі. Він мав інші питання. Останні. І чотириста метрів на відповіді. Електронний замок пропищав, і Бельман відчинив двері у Кишку.
— Зараз, коли угоду укладено, ви можете мені дещо розповісти.