— Валяйте, питайте, комісаре.
— Чому ви не спинили Харрі, щойно зрозуміли, що він має намір вас заарештувати?
Олтман знизав плечима:
— Я гадав, що це кумедне непорозуміння. Власне, таку плутанину можна зрозуміти. А ось те, чому заарештовувати слід було в Утре-Енебаці, я ніяк не міг збагнути. З якого дива? А якщо чогось не збагнеш, краще мовчи як риба. От я й мовчав, поки не второпав, не побачив усю величну картину уповні.
— І що вам повідала уся величина картина?
— Що я стою у точці хисткої рівноваги.
— Ви до чого ведете?
— Я ж знав про конфлікт між Крипосом та відділом убивств. І зметикував: у цьому мій шанс. Коли стоїш у точці хисткої рівноваги, маєш змогу схилити шальки терезів або в один, або в інший бік.
— Але чому ви не намагалися прокрутити з Харрі ту ж саму оборудку, яку згодом запропонували мені?
— Стоячи у точці хисткої рівноваги, слід звертатися до тієї сторони, яка ось-ось програє. У відчаї вона дорожче заплатить за твою пропозицію. Це звичайна теорія ігор.
— Чому ж ви вирішили, що Харрі — не та сторона, яка ось-ось програє?
— Я не мав певності, але був додатковий фактор. Річ у тім, що я поволі пізнавав Харрі. Він не такий охочий до компромісів, як ви, Бельмане. Він зовсім не переймається особистим престижем, він просто прагне ловити поганих хлопців. Усіх поганих хлопців. Він би погодився на таке: головну роль віддати Тоні, а я — режисер. І тоді б я так легко не вискочив. От я все вирахував і підсумував, що такий кар’єрист, як ви, комісаре, бачить речі по-іншому. А Юхан Крон підтримав мене. Ви б вважали корисним особисто для себе заарештувати власне убивцю. Ви ж бо свідомі того, що людей більше за все цікавить, хто це зробив, хто скоїв убивства, а не той, хто все розрахував. Якщо фільм все одно провалиться, то для режисера вигідніше, щоб головну роль у ньому зіграв Том Круз, адже тоді у провалі звинуватять його. Людям з медіа треба щось невибагливе, простеньке, а мій злочин малозрозумілий, він складний. Безсумнівно, у суді мені б присудили довічне, але у такій справі суд — другорядна річ, головне — політика. Якщо народ та преса задоволені, то задоволене й Міністерство юстиції, а потому всі задоволені розійдуться по домівках. Вискочити з нетривалим чи навіть умовним терміном — не надто висока ціна.
— Не для всіх, — зауважив Бельман.
Олтман гигикнув. Їхні кроки проковтнула луна.
— Послухайте-но поради знавця, комісаре. Облиште все, як воно є. Не морочте собі голови. Несправедливість — це ніби клімат. Якщо ви неспроможні жити в ньому, мусите кудись переїхати. Несправедливість — це навіть не частина системи. Це і є власне система.
— А я не про себе, Олтмане. Я з цим проживу.
— Але і я не про вас, Бельмане. Я про того, хто не здатен з цим жити.
Бельман кивнув. Особисто він, безперечно, здатний змиритися з обставинами. З Міністерства юстиції вже зателефонували. Певна річ, не особито міністр, але дзвінок можна було розтлумачити лише таким чином. Вони задоволені. Отже, це матиме добрі наслідки й для всього Крипосу, і для його особистої кар’єри.
Зійшовши сходами, вони вийшли на світ Божий.
Юхан Крон виліз зі своєї синьої «ауді», розкривши обійми Сигурду Олтману, поки вони переходили дорогу.
Бельман стояв і дивився услід звільненому та його адвокатові, допоки автівка не зникла за рогом, у напрямку Тойєн.
— А чому не зайшли привітатися, коли вже прийшли, Бельмане?
Бельман озирнувся. Це був Гуннар Хаген. Він стояв на тротуарі на тому боці вулиці, у самій сорочці, схрестивши руки на грудях.
Бельман перейшов вулицю, й вони потисли один одному руку.
— Хтось приніс про мене чутку? — спитав Бельман.
— У відділі убивств усе потаємне, так чи інак, виходить на світ Божий, — мовив Хаген, широко усміхаючись і потираючи змерзлі долоні, щоб зігрітися. — До слова. Мене викликають у Міністерство юстиції наприкінці наступного місяця.
— Зрозуміло, — сказав Бельман полегшено. Він чудово розумів, про що, імовірно, йтиметься на цій зустрічі. Реорганізація. Скорочення штатів. Розподіл відповідальності під час розслідування убивств. А от чого Бельман не збагнув, то це, що Хаген мав на думці, кажучи «до слова» після фрази «все потаємне, так чи інак, виходить на світ Божий».
— Але ж ви знаєте про зустріч, — мовив Хаген. — Вони ж нас обох просили написати пропозиції щодо прийдешньої реорганізації у розслідуванні убивств. І вже незабаром крайній термін.
— Навряд, щоб вони надто зважали на наші побажання з цього приводу, — відповів Бельман і поглянув на Хагена, намагаючись розгадати, що тому потрібно. — Нам просто дадуть змогу висловитися лише через політкоректність.