Одначе найважче полягало в тому, щоб утримуватися від наркотиків та спиртного. Дотепер він тримався успішно. Сьогодні на пошті на нього чекали два листи. Як вони знайшли його? Мабуть, без Каї справа не обійшлася. На одному конверті стояла емблема Управління поліції Осло, тож Харрі вирішив, що лист від Гуннара Хагена. А щодо другого листа… Він одразу впізнав Олегову руку. Почерк гострий і досі дитячий. Харрі засунув обидва листи у кишеню куртки. Він ще не вирішив для себе, чи читатиме їх, а якщо й читатиме — то коли.
Харрі згорнув програмку перегонів і поклав поруч себе на лавці. Примруживши очі, роздивлявся китайський материк, над яким жовтий смог ставав щороку щільнішим. Але тут, на верхівці гори, ще зберігалося відчуття, ніби повітря майже чисте. Він зиркнув униз на «Хепі Велі». На цвинтар на захід від Вонг-Най-Чунг, поділений на окремі клапті — для протестантів, католиків, мусульман та індуїстів. Харрі бачив іподром, він знав, що жокеї вже вивели коней і саме зараз тренуються перед вечірнім забігом. Незабаром туди посунуть гравці, сповнені сподівань або зневірені, щасливі й безталанні. Ті, хто приходив, аби втілити свою мрію, й ті, хто йшов лише заради того, щоб помріяти. Невдахи, які не вирахували всіх ризиків, і ті, що вирахували всі ризики, але, попри те, програли. Вони часто приходили сюди й усі знову поверталися, навіть привиди із цвинтаря неподалік, унизу, — кількасот загиблих під час великої пожежі на іподромі у 1918 році. Бо сьогодні ввечері їхня черга вгадувати співвідношення ставки та виграшу, приборкувати долю, напихати кишені шурхотливими гонконзькими доларами, та ще й залишившись серед живих. За кілька годин вони поприходять, прочитають програмки перегонів, позаписують туди свої парні, квінели, трайфекти, суперфекти — залежно від того, на якого бога поставлять. Тупцятимуть біля віконечка, тримаючи свої ставки напоготові. Більшість мало не помиратиме щоразу, як перетинатиметься фінішна стрічка, а до порятунку — всього п’ятнадцять хвилин, бо саме через п’ятнадцять хвилин відкриються стартові бокси для наступного забігу. Якщо тільки ти не отой самогубець, котрий поставив усе, що мав, на якогось коника в одному-єдиному забігові. Але ніхто не скиглив. Усі розуміли, що воно таке — гра долі.
Але ж ти знаєшся не лише з тими, хто розуміє, що таке випадковість, але й з тими, хто вже напевне знає результат. На іподромі у Південній Африці нещодавно виявили труби, які простягалися до стартових боксів. У трубах було стиснене повітря і стрілки для дартсу із транквілізатором, що їх можна випустити коникові у черево, лише натиснувши кнопку на пульті дистанційного керування.
Катрина Братт повідомила йому, що Сигурд Олтман зареєструвався у готелі в Шанхаї. Туди менше години льоту.
Харрі кинув останній погляд на першу сторінку програмки перегонів.
Ті, хто вже напевне знає результат.
«Це лише гра», — любив повторювати Герман Клюйт. Може, тому, що сам він зазвичай вигравав.
Харрі, глянувши на годинник, підвівся й попростував до трамвая. Йому натякнули на одного надійного коника у третьому забігу.