— Отже? — спитав Колбйорнсен.
— Він має рацію, — мовив експерт, киваючи у бік Харрі, але не дивлячись на нього. — Хлопця просто приклеїли до ванни суперклеєм.
— Приклеїли? — перепитав Колбйорнсен і подивився на підлеглого, звівши брови. — Пасивна форма. Чи не зарано ти виключаєш, що Еліас Скуг заподіяв собі все власноруч?
— А потім відкрив кран, щоб утопитися у найповільніший і найбільш болісний спосіб? — спитав Харрі. — Перед тим заклеївши собі рота скотчем, щоб не закричати?
Колбйорнсен знову посміхнувся Харрі своєю тонесенькою, як нитка, посмішкою:
— Я скажу: «Осло», коли ви матимете змогу висловити свою думку.
— Приклеєний намертво, з голови до п’ят, — продовжував криміналіст. — Потилицю поголено й добряче намащено клеєм. Те ж саме щодо плечей та спини. Сідниці, руки, обидві ноги. Тобто…
— Тобто, — повів далі Харрі, — коли вбивця вимастив його клеєм, він дав Еліасу трішки полежати, щоб клей узявся, потім ледь-ледь повернув кран і пішов, а Еліас Скуг був приречений повільно помирати потопаючи. І Еліас почав боротися проти часу та смерті. Вода піднімалася повільно, але він знесилювався. Допоки все його єство не охопив смертельний страх і він не зібрав усі свої сили, щоб звільнитися. У нього вийшло. Він спромігся відірвати від дна ванни найсильнішу частину тіла — праву ступню. Він просто відірвав її від шкіри, котра, як ви бачите, досі приклеєна до дна ванни. Ванна наповнилася кров’ю, а Еліас стукав ногою по дну, аби привернути увагу хазяйки квартири, що живе внизу. І вона його почула.
Харрі кивнув у бік кухні, де Кая силкувалася заспокоїти й втішити хазяйку. Вони чули, як літня пані жалібно плаче.
— Але вона неправильно все зрозуміла. Гадала, що пожилець порає жінку, яку привів із собою додому.
Харрі поглянув на зблідлого Колбйорнсена, який уже не намагався перервати його.
— А тим часом Еліас стікав кров’ю. Втрачаючи багато крові. Шкіри на нозі не було. Він знесилювався й заморювався. Нарешті його волю було зламано. Він поступився. Може, коли вода заповнила йому ніздрі, він уже знепритомнів від знекровлення. — Харрі глянув на Колбйорнсена. — А може, й ні.
У Колбйорнсена борлак ходив ходором.
Харрі глянув на денце спорожнілої кавової чашки.
— А зараз, гадаю, ми з інспектором Сульнес маємо подякувати за гостинність і повернемося до Осло. Якщо маєте питання, ось мій номер телефону. — Харрі записав номер на краєчку газети, відірвав папірець і простягнув його через стіл. А потому підвівся на ноги.
— Але… — пробурмотів Колбйорнсен і теж підвівся. Харрі височів над ним сантиметрів на двадцять. — А навіщо вам був потрібен Еліас Скуг?
— Врятувати його хотіли, — відповів Харрі, застібаючи пальто.
— Врятувати? Хіба він у щось вплутався? Стривайте, Холе, треба з усім розібратися. — Але наказовий спосіб у його фразі вже втратив свою владність.
— Я цілком певен, що ви тут у Ставангері у всьому спроможні розібратися самотужки, — відповів Харрі, підійшов до дверей на кухню, показуючи Каї, що вже час іти. — А як ні, то пораджу вам Крипос. У разі чого, передавайте мої вітання Мікаелю Бельману.
— Врятувати від чого?
— Від того, від чого не змогли, — сказав Харрі.
Сидячи в таксі дорогою в Сулу, Харрі глянув у бічне вікно на дощ, що періщив на неприродно зелені поля. Кая не промовила ні слова. Він був їй за це вдячний.
Розділ 26. Шприц
Коли Харрі та Кая повернулися до свого теплого сирого кабінету, Гуннар Хаген уже чекав на них, сидячи у кріслі Харрі.
Бйорн Гольм, що сидів позаду комісара, знизав плечима, мовляв, гадки не має, що на думці у начальника.
— Зі Ставангера, як я чув, — мовив Хаген і підвівся.
— Саме так, — підтвердив Харрі. — Та сиди, босе.
— Це твоє крісло, а я маю йти.
— А що трапилось?
Харрі припускав, що новини недобрі. Але важливі. Шеф не тупцяв би Кишкою під окружною в’язницею лише для того, щоб сказати, що звіт про відрядження оформлено неправильно.
Хаген так і стояв, тож єдиним у кімнаті, хто сидів, був Гольм.
— На жаль, маю повідомити, що Крипос уже виявив, що ви працюєте над цими убивствами. У мене не лишилось вибору, як тільки закрити розслідування.
У тиші, що запала, Харрі міг почути шум бойлерів у приміщенні поряд. Хаген обвів поглядом кімнату й усіх присутніх і зупинився на Харрі:
— Не можу сказати, що це відставка з почестями. Тим паче, я застерігав вас діяти з якнайбільшою обережністю.