— У певному сенсі, — кивнув Харрі. — Гадаю, вона ходила в «Екеберг» задля того, щоб покрасуватися перед зальотниками. І задля дармової випивки, якою її частували підтоптані королі танцмайданчиків. Ніхто й ніколи не бачив, щоб вона йшла з кимось додому. Мабуть, нас принаджувало саме це. Щоб мати залицяльників, краля вже мала гнути кирпу не так високо, але все ще тримала марку.
— І що потім? — заохотилася Кая.
— Ейстейн та Валянок обіцяли пригостити мене віскі, якщо я наважуся запросити її на танець.
Переїхавши трамвайні колії, вони вже підіймались останнім крутим схилом до ресторану.
— Ну і… — нетерпеливилась Кая.
— Я наважився.
— А потім?
— Ми просто танцювали. Поки вона не сказала, що досить уже відтоптувати їй ноги, й запропонувала погуляти. Вона пішла першою. Уяви: серпень, теплінь, ліс навколо. Купа листя й стежини, що ведуть у затишні й безлюдні куточки. Хоча я був і напідпитку, проте усвідомлював, що коли забалакаю, то голос у мене тремтітиме від збудження. Отож я мовчав як пень. Слава Богу, теревені вона взяла на себе. А потім спитала, чи не хотів би я піти до неї додому.
— Овва! І що далі? — Кая хихикнула.
— Далі розповім за вечерею. Уже приїхали.
Вони зупинилися на стоянці. Зійшли сходами нагору в ресторан. Метрдотель, привітавшись, спитав імена. Харрі відповів, що вони не замовляли столика. Ошелешений чоловік ледве спромігся опанувати себе від подиву.
— Усе заброньовано на два місяці наперед, — пирхнув Харрі, коли вони виходили, прихопивши у барі сигарет. — Знаєш, ця забігайлівка була мені більше до вподоби, коли тут протікав дах, а в туалеті пищали щури. Гаразд, принаймні ми його відвідали.
— Давай покуримо, — запропонувала Кая.
Вони стали подиміти біля низької кам’яної стіни, за якою ліс спускався до міста. Хмари на заході забарвились помаранчево-червоним, а вервечки автівок у заторі світилися у темряві, мов морська течія. Осло внизу принишкло, ніби хижак причаївся у засідці, подумав Харрі. Він добув дві сигарети, підпалив й дав одну Каї.
— То що ж було далі? — спитала Кая й затягнулася.
— На чому ми спинились?
— Killer Queen привела тебе додому.
— Ні, вона лише запропонувала. Я ввічливо подякував і… відмовився.
— Та невже? Не повірю! А чому?
— Ейстейн та Валянок спитали те саме, коли я повернувся. А я їм: як же я міг кудись чкурнути, коли мене чекали двоє друзів та ще й дармове віскі.
Кая голосно розреготалась і видихнула хмаринку диму.
— Але, певна річ, усе це базікання, — вів далі Харрі. — Вірність дружбі тут ні до чого. Для хлопця дружба нічого не важить, якщо він отримує досить спокусливу пропозицію. Анічогісінько. Правда в тім, що я не насмілився. Я просто страшенно злякався, бо Killer Queen була не на мої молочні зуби.
Обоє мовчали, дослухаючись до галасливого міста й спостерігаючи, як вітер відносить дим.
— Про що ти розмірковуєш? — присунулась Кая.
— М-м-м, про отого вискочня Бельмана. Уявляєш, як добре його інформували. Він не лише знав, що я повернувся у Норвегію, але й яким рейсом прилетів.
— Може, має зв’язки в Управлінні поліції?
— М-м-м… А сьогодні біля озера Скай у розмові з Бельманом зауважив, що той телефонував йому щодо мотузки того ж вечора, коли ми навідались у майстерню.
— Справді?
— Але Беата стверджує, що повідомила Бельманові про мотузку лише вранці наступного дня. — Харрі простежив поглядом червонуватий цигарковий попіл, що опадав. — А Бйорна підвищили — він тепер координує криміналістів та слідчих.
Кая нажахано глянула на нього.
— Це неможливо, Харрі!
Він змовчав.
— Бйорн Гольм! Щоб це він повідомляв Бельману про наші дії? Ви ж із Бйорном так довго працювали пліч-о-пліч, ви ж… друзі!
Харрі знизав плечима.
— Як я вже казав, — він кинув цигарку додолу й наступив на неї підбором, — дружба нічого не важить для чоловіка, якщо він отримує надто спокусливу пропозицію. То як, ризикнеш повечеряти зі мною фірмовою стравою у «Шрьодері»?
Мені тепер повсякчас сняться сни. Стояло літо, я кохав її. Я ще був такий молодий і вірив, що варто лише чогось по-справжньому палко зажадати, і ти обов’язково це отримаєш.
Аделе, у тебе була її усмішка, її волосся і її зрадливе серце. А зараз на сайті «Афтенпостен» пишуть, що тебе знайшли. Сподіваюсь, зараз ти ззовні така ж огидна, як і всередині.
А ще написали, буцімто за справу взявся старший інспектор Харрі Холе. Це він спіймав Сніговика. Може, врешті з’явилася надія, що поліція здатна хоч когось урятувати.
Я роздрукував світлину Аделе з сайту «Верденс ганг» і прикріпив на стіну поруч зі сторінкою, вирваною з книги відвідувачів у Ховасхютті. Тепер у переліку лишилось тільки три імені, враховуючи моє власне.