— Себто ти гадаєш, це не серійний убивця?
— Бач, у чому річ — я не зауважив однакового почерку. Зазвичай в убивствах, які скоюють серійні маніяки, є якась схожа особливість, те, що примушує їх убивати знов і знов. А за цих обставин немає жодного свідчення сексуальної складової. І способи убивства різняться, окрім випадків Боргні та Шарлотти, яких, імовірно, було вбито за допомогою леопольдового яблука. Місця злочинів — геть різні, жертви теж дуже відрізняються одна від одної. Різної статі, віку, походження, з різних прошарків суспільства, фактично — нічого спільного.
— Але їх же обрали не випадково, вони всі ночували в одній хатинці тієї ж самої ночі.
— Справді так. Саме це й викликає сумнів щодо того, що ми маємо справу з серійним убивцею. Чи точніше — зі звичайним мотивом серійного убивці. Адже для нього, власне, убивство вже є достатнім мотивом. Якщо він убиває жінок-повій, то не через те, що вони — грішні, а тому що це легка здобич. Я знаю лише одного серійного убивцю, чиї критерії відбору залежали від особистості жертв.
— Сніговик.
— Не вірю я, що серійний убивця почне добирати собі майбутніх жертв, гортаючи сторінки з книги відвідувачів у хатинці туристів. А якщо у Ховасхютті трапилося щось, що змусило його до вбивства, тоді ми не можемо стверджувати, що це типовий серійний убивця. До того ж він хоче, щоб його помітили, а це не властиво звичайним серійним убивцям.
— До чого ти ведеш?
— Уяви: він посилає жінку в Руанду та в Конго, щоб приховати убивство й водночас — купити знаряддя, яким намірився позбавляти життя інших жінок. Згодом він порішив цю жінку. Себто докладає чимало зусиль, щоб приховати вбивство Аделе Ветлесен. А коли через кілька тижнів убиває знов, то вже нічого не робить. За кілька тижнів — чергове убивство, і він, ніби тореадор, тицяє бандерильєю нам у пики, розмахуючи мантією. Він змінюється блискавично. Чим це пояснити?
— А ти не припускаєш, що вбивць, можливо, кілька? І кожен убиває на свій копил?
Харрі не погодився.
— Є один збіг — убивця не лишає доказів. І якщо серійний убивця — це рідкість, то убивця, який не залишає слідів, — така ж дивина, як білий кит. У цій справі убивця, вочевидь, всього один.
— Гаразд. То хто ж він тоді? — Кая знизала плечима. — Серійний убивця з роздвоєнням особистості?
— Або білий кит із крилами, — усміхнувся Харрі. — Ні, не сходиться. Та це вже не має значення, адже ми просто розмірковуємо. Справу ж розслідує Крипос. — Він допив каву. — Я візьму таксі й поїду до лікарні.
— Можу підвезти тебе.
— Не варто, дякую. Їдь краще додому й готуйся до нових захопливих завдань.
Кая важко зітхнула:
— Та ще й Бйорн…
— Про це не мусить знати жодна жива душа, — застеріг Харрі. — Добраніч.
Олтман саме виходив з батькової палати, коли підійшов Харрі.
— Він спить, — мовив медбрат. — Я вколов йому десять міліграмів морфіну. Звісно, ви можете лишитись, але він прокинеться нескоро.
— Вдячний вам, — простяг руку Харрі.
— Нема за що. У мене теж була мати, яка… коротше кажучи, їй довелося витерпіти багато болю, понад її сили.
— М-м-м… Ви палите, Олтмане?
Судячи з розгубленої реакції, Олтман палив, тож Харрі запропонував вийти на вулицю. Вони диміли, а Олтман, якого звали Сигурдом, розповідав, що став фахівцем з анестезії саме через матір.
— Тобто коли ви зробили ін’єкцію моєму батькові, то ви…
— Я просто зробив послугу, як один син — іншому, — посміхнувся Олтман. — Але ви нічого лихого не подумайте, ми порадились із лікарем. Я не хочу втратити роботу.
— Дуже розумно, — сказав Харрі. — Прикро, що я не такий завбачливий.
Вони вже докурили, Олтман збирався йти, аж тут Харрі спитав:
— Якщо вже ви фахівець з анестезії, чи не порадите, де можна добути кетаномін?
— Ой, — мовив Олтман. — Мабуть, на це питання мені відповідати не слід.
— Пусте, — мовив Харрі всміхаючись. — Це стосується вбивства, яке я розслідую.
— А-а-а… Тоді гаразд. Якщо ви не займаєтеся анестезією професійно, то у нашій країні кетаномін ви навряд чи добудете. Він діє, як куля, пацієнт буквально на місці непритомніє. Але є побічна дія: приміром, він викликає виразку шлунка. Окрім того, у разі передозування може зупинитися серце, що прислужилося багатьом самогубцям. Але зараз його не дістанеш. В ЄС та Норвегії його вже кілька років як заборонили.
— Це я знаю, але куди б ви подалися, якби вам знадобився кетаномін?
— Та хоч у колишні радянські республіки. Або в Африку.
— Приміром, у Конго?
— Саме так. Після того як препарат заборонили в Європі, виробник продає його за демпінговими цінами, от він і опиняється у бідних країнах. Як воно завжди буває.