Харрі похитав головою:
— А ви нещодавно бували у Ставангері, Лейке?
— Бував… улітку.
— А пізніше?
Поміркувавши, Лейке заперечно похитав головою.
— Ви не зовсім упевнені? — поцікавився Харрі.
— Я показую свій проект потенційним інвесторам, а отже, страшенно багато подорожую. Гадаю, я бував у Ставангері тричі чи, може, чотири рази, але наче з літа я туди не навідувався.
— А як щодо Лейпцига?
— Тут мені, мабуть, уже час спитати: а чи не потрібен мені адвокат, Харрі?
— Я просто прагну якнайшвидше викреслити вас із переліку, щоб зосередитися на більш суттєвих речах. — Харрі потер перенісся вказівним пальцем. — Якщо не бажаєте, щоб усе це винюхала преса, не варто звати адвоката, отримувати офіційні виклики на допити тощо.
Лейке повільно кивнув:
— Певна річ, Харрі, ви слушно кажете. Дякую за пораду.
— Отже Лейпциг?
— Перепрошую, — відповів Лейке з непідробним жалем у голосі й на обличчі. — Ніколи там не був. А хіба мусив?
— М-м-м… Мені також доведеться спитати, де ви були й що робили у певні дні.
— Питайте.
Харрі назвав дати чотирьох убивств, а Лейке записав їх у свій нотатник у шкіряній обкладинці.
— Перевірю дати, щойно дістануся офісу, — пообіцяв він. — До речі, ось мій номер телефону. — Він простягнув Харрі візитівку, на якій зазначалось: «Тоні К. Лейке, підприємець».
— А що означає «К.»?
— Слушне питання, — мовив Лейке підводячись. — Насправді Тоні — це лише скорочене від Антоні, тож я вирішив, що потрібен другий ініціал. Це ніби додає поважності, хіба ні? Як на мене, іноземцям подобається.
Харрі не пішов Кишкою, натомість піднявся у в’язницю разом з Лейке сходами, постукав у віконечко, показався охоронець і впустив їх.
— Просто кадр із серіалу про банду Ульсена, — прокоментував Лейке, коли вони стояли на гравієвій доріжці перед поважними стінами старої в’язниці.
— Щоб не впадати в очі, — мовив Харрі. — Вас починають упізнавати в обличчя, а люди в управлінні саме зараз ідуть на роботу.
— До слова, про обличчя. Бачу, вам хтось вилицю пошкодив.
— А хіба я не міг упасти й забитися?
Лейке, усміхаючись, похитав головою:
— Бачте, я трохи знаюся на цьому. Ваша стала такою після удару. І ви дозволили, щоб вона зрослася не так, як слід. Варто б піти й вправити її, мороки небагато.
— Дякую за пораду.
— Чи ви їм багато винні?
— Ви й про це знаєте?
— Звісно! — бовкнув Лейке і примружив очі. — На жаль.
— Наостанок, Лейке…
— Тоні. Або Тоні К. — Він знову блиснув своїм жувальним апаратом. Ніби виказуючи цілковиту безтурботність, спало на думку Харрі.
— Тоні, а ви коли-небудь бували поблизу Люсерена? Це озеро в Ест…
— Бував, звісно, чи ви з глузду з’їхали? — розреготався Тоні. — Адже ферма Лейке розташована у Рюстаді. Я там у діда щоліта гостював. І мешкав пару років. Чудова місцина, правда? Як там, до речі? — Зненацька усмішка здиміла з його обличчя. — О, трясця! Це ж ви там знайшли оту дівчину! Оце так збіг, еге ж?
— Та, — мовив Харрі, — нічого надзвичайного в цьому немає, адже Люсерен — велике озеро.
— Звісно. Утім, ще раз дякую, Харрі. — Лейке простягнув руку. — А якщо дізнаєтесь якісь імена з Ховасхютти, чи хто об’явиться, зателефонуйте, не соромтесь, я, може, щось згадаю. Завжди радо співпрацюватиму, Харрі.
Харрі глянув на себе збоку: він тисне руку людині, котра, як йому щойно видавалось, убила п’ятьох людей протягом останніх трьох місяців.
За п’ятнадцять хвилин після того, як Лейке пішов, зателефонувала Катрина Братт.
— То що?
— У чотирьох з п’яти відповідь заперечна, — сказала вона.
— А п’ятий?
— Раз поцілили. У найвіддаленіших віртуальних нетрях.
— Поетично.
— Тобі сподобається. Шістнадцятого лютого Еліасу Скугу зателефонували з номера, який ні на кого не зареєстрований. З таємного, так би мовити. І, можливо, саме тому ви…
— Ставангерська поліція.
— …не виявили цього зв’язку раніше. Але у найвіддаленіших нетрях.
— Ти мала на увазі у списках абонентів «Теленора», які суворо охороняються?
— Щось на кшталт цього. Там вигулькнуло ім’я Тоні Лейке, Хольменвейєн, сто сімдесят два, — саме він платить за розмови з цього таємного номера.
— Yes!! — вихопилось у Харрі. — Ти — янгол.
— Як на мене, негодяща метафора. З твого голосу чути, що я щойно послала чолов’ягу у в’язницю на пожиттєвий строк.