Якось Мікаель та Трульс зайшли на заправку, де (і про це вони знали), Юлле та Те-Ве крали пальне. Хлопці заправляли свої «каваї» біля стійок самообслуговування, а їхні дівки стирчали на задньому сидінні, і кожна мала зав’язану навколо стану джинсову куртку, яка ніби ненароком закривала номер мотоцикла. А потім хлопці стрибали на мотоцикли й зривалися щодуху геть.
Мікаель повідомив власникові заправки імена й адреси і Юлле, і Те-Ве, а з дівчат тільки подружки Те-Ве. Той виявився недовірливим і перепитав, чи не Трульса він бачив на плівці однієї із камер стеження. Хай там як, а чолов’яга був дуже лютий на хлопчину, який поцупив каністру бензину саме перед тим, як хтось підпалив порожні бараки для робітників на пустирищі у Манглеруді. Мікаель сказав, що не потребує винагороди за інформацію, для нього важить, щоб винних покарали. Він, мовляв, сподівається, що власник бензоколонки теж розуміє, яку відповідальність несе перед суспільством. Дорослий чолов’яга розгублено закивав. Отак Мікаель смикав за ниточки людей. Повертаючись, він сказав товаришеві, що хоче вступити до Поліцейської академії й що Бівісу варто теж над цим замислитись, тим паче що він уже має у родині поліцейських.
Відразу після того Мікаель став гуляти з Улою, й вони з Бівісом бачились уже рідше. Але після закінчення старшої школи та Поліцейської академії обидва отримали роботу у поліцейській дільниці у Стовнері. Це було східне передмістя столиці, у якому було все, що належить: банди, що ворогували, домашнє насильство, а часом і убивства. За рік Мікаель одружився з Улою й став начальником Трульса, чи то пак Бівіса, котрого так усі стали називати вже на третій день, і майбутнє Трульса здавалось безхмарним, а Мікаеля — взагалі блискучим. Допоки один бевзь, якийсь цивільний, що тимчасово працював у відділі заробітної платні, не звинуватив Бельмана у тому, що той буцімто розтрощив йому щелепу після різдвяної вечірки. Доказів чоловік не мав, але Трульс знав напевно, що Мікаель того не робив. Але Мікаель і з цієї халепи вискочив, отримав роботу в Європолі й переїхав у штаб-квартиру в Гаазі, де теж невдовзі став зіркою.
Повернувшись до Норвегії, Мікаель обійняв посаду у Крипосі, майже відразу зателефонував Трульсу і запитав:
— Бівісе, чи ти готовий знову підривати щурів?
Перше, що зробив Мікаель на новій посаді, — узяв на роботу Юссі. Юссі Колкка був майстром у кількох єдиноборствах, які мали такі назви, що язик зламаєш. Він чотири роки пропрацював у Європолі, а доти працював у поліції Гельсінкі. З Європола Юссі Колкку довелося піти — він перестарався, розслідуючи серію зґвалтувань дівчаток-підлітків у Південній Європі. Очевидно, Колкка відгамселив одного з ґвалтівників так, що навіть адвокат звинуваченого не спромігся його упізнати. Але спромігся пригрозити Європолові позовом. Якось Трульс намагався розпитати у Юссі всі пікантні подробиці, але той лише зиркнув спідлоба, і квит. Та пусте. Трульс і сам не був патякалом. Він, до слова, зауважив: що менше розпатякуєш, то більше шансів, що тебе недооцінять. А от це не завжди добре. Але пусте. Сьогодні вони мають нагоду відсвяткувати. Мікаель, він сам, Юссі та Крипос взяли гору. А позаяк Мікаель не був присутній, верховодити будуть вони удвох.
— Стуліть пельки! — заволав Трульс і показав на екран, що висів на стіні над барною стійкою у барі «Юстіцен». І почув власне нервове рохкання, коли колеги послухались його. За столиками й за стійкою все стихло. Усі вп’ялися поглядами у ведучого новин, котрий, глянувши просто у камеру, повідав те, на що всі чекали:
— Сьогодні Крипос заарештував людину, яка підозрюється у п’яти вбивствах, зокрема у вбивстві Маріт Ульсен.
Усі почали збуджено чокатися пивними келихами, заглушивши продовження сюжету. Аж тут грубий голос гаркнув шведською з фінським акцентом:
— Ану замовкли всі!
Співробітники Крипосу підкорилися й нарешті побачили Мікаеля Бельмана, котрий стояв перед будівлею Крипосу у Брюні й говорив у волохатий мікрофон, що його ткнули йому просто в обличчя:
— Підозрюваного допитають у Крипосі, потому його відправлять у камеру попереднього ув’язнення.
— Тобто ви маєте на увазі, що поліція розкрила справу?
— Знайти винного й засудити винного — не одне й те саме, — відповів Бельман, куточки рота у нього сіпнулися ледь помітною посмішкою. — Але слідство, яке провели у Крипосі, виявило безліч збігів та доказів, тож ми вважали за потрібне негайно провести арешт, позаяк була загроза, що будуть скоєні нові злочини, а докази — знищені.