— Так, — відповіла Лене й склала руки. І вона теж нехай знає, ота, що лишилась там, удома, й заздрить, самотня й озлоблена, котра не давала рідній дочці спізнати кохання.
— Усе було у моїх руках, — мовив Тоні, й Лене відчула його руку на своєму коліні. — Ти, гроші твого батька, мій проект. Я гадав, що нічого не стане мені на заваді. Допоки не відпорав ту хтиву сучку в Ховасхютті. Я навіть імені її не міг пригадати, поки вона не надіслала мені листа, у якому писала, що завагітніла, й просила грошей. Вона стала на моєму шляху, Лене. Я все ретельно спланував. Застелив усю машину поліетиленом. Прихопив порожню листівку з Конго, що завалялася вдома, примусив її написати кілька рядків, що пояснювали її зникнення. А потім встромив їй ножа у горлянку. Звук крові, що капала на поліетилен, Лене... це щось неповторне...
Розділ 85. Едвард Мунк
Здалось, ніби череп Лене пробили крижаною бурулькою. Утім, вона змусила себе розплющити очі:
— Ти... ти... убив її? Жінку, з якою переспав... у горах?
— Я маю лібідо, сильніше за твоє, Лене. Оскільки ти відмовляєшся вчиняти так, як я прошу, доводиться використовувати інших.
— Але ж ти... ти хотів, щоб я... — Сльози душили їй горло, вона не могла говорити. — Це ж неприродно!
Тоні гигикнув:
— А от вона зовсім не була проти, Лене. Та й Джуліана теж. Хоч їй я добре заплатив.
— Джуліана? Ти про що, Тоні? Тоні? — Лене, наче сліпа, мацала руками перед собою.
— Німецька шльондра з Лейпцига. Я з нею регулярно зустрічався. За гроші вона робить все, що хочеш. Робила.
Лене відчувала, як по її щоках течуть сльози. Голос у нього був таким спокійним. Здавалося, ніби це все — марення.
— Скажи... що це все неправда, Тоні! Будь ласка, припини...
— Цить. Я отримав наступного листа. А в ньому — світлина. Уявляєш, як я почувався, побачивши на знімку Аделе з ножем у горлянці у моїй машині? Листа підписала Боргні Стем-Мюре. Вона вимагала грошей, погрожуючи заявити на мене у поліцію, звинувачуючи у вбивстві Аделе Ветлесен. Я зрозумів, що її потрібно прибрати. Але у разі, якщо поліція пов’яже мене з Боргні та спробою шантажу, мені було потрібне алібі. Загалом, я планував відправити листівку Аделе під час наступного перебування в Африці, але раптом мені спало на думку дещо ліпше. Я зв’язався з Джуліаною й відправив її у Гому. Вона полетіла туди під іменем Аделе, послала листівку з Кігалі, заскочила до ван Боорста й придбала у нього яблуко, яким я збирався почастувати Боргні. Після повернення Джуліани ми зустрілися у Лейпцигу. Я дозволив їй скуштувати яблучко першою. — Тоні гигикнув. — Сіромаха гадала, що то моя нова сексуальна витівка.
— І ти... ти її теж убив?
— Так. І згодом Боргні. Я поїхав слідом за нею. Вона саме розчиняла браму біля власної оселі, коли я підкрався до неї з ножем. І повів її у підвал, де заздалегідь усе приготував. Висячий замок. Яблуко. Встромивши їй у шию шприц з кетаноміном, я поїхав у Шейєн на зустріч з інвесторами, щоб вони засвідчили моє алібі. Я знав, що поки смакуватиму біле вино, Боргні виконає замість мене всю роботу. Адже, врешті, вони завжди смикають за мотузку. Потім повернувся, спустився у підвал, прибрав висячий замок, на який замикав Боргні, вийняв у неї з рота яблуко, а потім подався додому. До тебе. І ми з тобою кохалися. Ти ще вдала, що скінчила. Пригадуєш?
Лене похитала головою, неспроможна вимовити ані слова.
— Заплющ очі, я сказав...
Вона відчула, як він провів пальцями по її чолі, опускаючи їй повіки, ніби служитель у поховальному бюро. Почула, як він заговорив співучим голосом, ніби говорячи сам до себе:
— Йому подобалося мене бити. Тепер я розумію його. Це відчуття влади, яке сповнює, коли завдаєш болю, спостерігаючи, як інша людина підкоряється, як воля твоя здійснюється на землі так, як і на небесах.
Лене впізнала цей запах, від нього пахло сексом. І іншою жінкою. А потім знову почувся його голос, цього разу просто біля її вуха:
— Поки я вбивав їх, раптово щось почало коїтися. Ніби їхня кров пролилася на зерня, живлячи його, зерня, яке завжди було в мені. Нарешті я збагнув, що бачив тоді у батьковому погляді. Й упізнав. Так само, як він упізнавав у мені себе, я впізнавав його, дивлячись у дзеркало. Мені смакувала влада. Й чуже безсилля. Мені подобалась гра, ризик, урвища й вершини одночасно. Коли стоїш на верхівці гори, головою у хмарах, щоб це дійсно мало сенс, конче необхідно відчувати, як під твоїми ногами шипить пекельне полум’я. Мій батько це усвідомлював. От тепер і я усвідомлюю.
Червоні плями затанцювали у Лене під заплющеними повіками.
— Я навіть не усвідомлював, як сильно його ненавиджу. Але якось, через кілька років після втечі до діда, я стояв з дівчиною на узліссі, неподалік танцювального клубу. Раптом на мене напав хлопець. Я бачив, як у його очах палахкотіла ненависть. І зненацька я побачив перед собою батька, який іде на нас із мамою з лопатою на плечі. Я відтяв тому хлопу язика. Мене схопили й засудили. Так я зрозумів, що робить з тобою в’язниця. І чому батько й слова не сказав про те, як мотав свій строк. Хоч мені й дали небагато. Утім, я все одно мало не з’їхав з глузду. Саме там я збагнув, що мушу зробити. Я мусив запроторити його за ґрати за убивство мами. Не вбивати, а замурувати у в’язниці, поховавши живцем. Але для цього я мав знайти докази — материні останки. Щоб їх віднайти, я збудував у горах хатинку, якнайдалі від людей. Аби ненароком не наскочити на когось, хто зміг би впізнати хлопчика, що загинув п’ятнадцятирічним. Щороку я кілометр за кілометром обшукував плоскогір’я. Щойно сходив сніг, я брався до діла, шукав здебільшого ночами, коли у горах безлюдно, обнишпорив обвали та місця, де трапилися зсуви. Часом ночував у туристичних хатинках, адже туди навідувались лише випадкові туристи. Але хтось з місцевих мене примітив, і почали ширитися чутки про привид сина Утму.
Тоні душив сміх. Лене розплющила очі, але Тоні не зауважив, бо саме пильно роздивлявся мундштук, котрий добув з кишені халата. Вона знову квапливо заплющилась.
— Після вбивства Боргні прийшов лист, який було підписано іменем Шарлотти. У ньому зазначалося, що попереднього листа теж писала вона. Я збагнув, що зі мною граються. Хтозна, може, цей лист був блефом, адже послати його міг будь-хто з тих, хто ночував тієї ночі у хатинці. Я поїхав у гори, щоб перевірити у книзі відвідувачів, але сторінку вирвали. Тоді я вбив Шарлотту. І чекав на черговий лист. Він надійшов. І я вбив Маріт. А потім — Еліаса. Затим прочитав у газеті, що всіх, хто ночував тієї ночі у Ховасхютті, просять повідомити про себе у поліцію. Певна річ, там не знали, що я був тієї ночі у хатинці, але я сподівався випитати у поліцейських, хто там був окрім мене. І хто йде моїми слідами. І кого я мушу вбити. Тож я звернувся до того, хто, як я гадав, знає найбільше. До цього нишпорки — Харрі Холе. Спробував розпитати його про решту відвідувачів. Марно. Натомість об’явився Мікаель Бельман з Крипосу й заарештував мене. Він розповів, що хтось телефонував Еліасу Скугу з мого домашнього телефону. І раптом мене осяйнуло. Йдеться не про гроші, а про те, що хтось намагається мене підставити. І запроторити за ґрати. Але хто здатен холоднокровно спостерігати за тим, як убивають людей, і все одно продовжувати цей... хрестовий похід проти мене? Хто аж так здатен мене ненавидіти? І раптом прийшов останній лист. Цього разу він не підписався, повідомивши лише, що був тієї ночі у хатинці, невидимий, мов привид. І що ми аж надто добре знайомі. От тоді я й збагнув. Він таки знайшов мене. Батько.
Тоні передихнув.
— Він замірився вчинити зі мною так, як я сподівався вчинити з ним. Поховати живцем, ув’язнити пожиттєво. Але як же він дізнався? Мабуть, часом стежив за Ховасхюттою й почув чутки про те, що там скоїлось. Можливо, він знав, що я вижив, тож певний час стежив за мною здалеку. Адже після наших з тобою заручин у світських новинах почали друкувати мої фото, а такі видання навіть мій батько часом почитував. Але у такому разі він би потребував спільника, адже не міг же він особисто вдертися у моє помешкання чи зняти на фото Аделе з ножем у горлянці. Я з’ясував, що ця мерзенна гадюка більше не мешкає на фермі. Але він гадки не мав, як добре я вивчив ті місця, шукаючи тіло матері. Краще, аніж він. Я знайшов його у «Пащі», у туристичній хатинці. І зрадів, мов дитина. Але на мене чекало розчарування.