— Усе гаразд, — озвався Ярле Андреассен і спробував вирівняти дихання. Втягуючи суміш азоту й кисню, він чув, як дзюркоче вода, коли він видихає цілі грона повітряних бульбашок, що відчайдушно ринули до поверхні.
Це був великий благородний олень. Він висів догори дриґом, здавалося, ніби його згубили величезні роги. Мабуть, пасся біля берега й упав. А може, хтось чи щось загнало його у воду, адже що йому ще тут робити? Схоже, заплутався в очереті та довжелезних стеблах водяних лілій, вочевидь, силкувався вискочити, але чимраз дужче заплутувався у цих зелених, в’язких щупальцях. Отак і пішов під воду, відчайдушно борсаючись, доки вистачило дихання. Опустився на дно й лежав, поки тіло не роздуло від розпаду й воно не наповнилося газом, і він знову почав спливати, зачепився величезними рогами за густе плетиво з усього, що росте на дні. За кілька днів гази з мертвого тіла вийдуть, і олень знов опуститься на дно. Як потопельник. Цілком імовірно, що саме так сталося з тим, кого вони шукають, тому тіло досі й не знайшли, адже воно не спливло. Тоді воно десь лежить на дні, в глибині, вкрите товстим шаром намулу. А він неминуче каламутить воду, перш ніж наблизиться до нього. Отож навіть такі маленькі ділянки, як оця, можуть берегти свої таємниці віками.
Ярле Андреассен добув свій водолазний ніж, підплив до оленя й відтяв водорості під рогами. Раптом йому спало на думку, що керівник групи скорше цього не схвалить. Але думка про те, що такий чудовий звір так і залишиться лежати тут, під водою, була для нього нестерпна. Труп сплив на півметра, але там було навіть більше водоростей, що захаращували йому шлях. Ярле стежив, щоб його мотузка не сплуталася з водоростями, й поспіхом вирішив відтяти їх, але раптом за мотузку смикнули. Досить рвучко, і він збагнув: на тому кінці мотузки роздратовані. Цей несподіваний посмик вибив з рівноваги. Ніж випав з руки. Він посвітив ліхтарем і побачив лезо ножа оддалік. Він обережно поплив туди. Устромив руку в намул, і його струмінь злетів в обличчя, мов попіл. Намацав дно, каміння, гілки, слизьку суміш глини та твані. І щось тверде. Ланцюг. Мабуть, з якогось човна. Знову ланцюг. Щось інше. Тверде. Якісь обриси. Порожнина, отвір. Він відчув раптове шипіння бульбашок, перш ніж у голові з’явилося відчуття: йому страшно.
— Чи все гаразд, Ярле? Агов, Ярле!
Яке там... Моторошна думка пронизала хистку свідомість — рука Ярле в товстій рукавиці втрапила до роззявленого рота людини.
Частина третя
Розділ 36. Гвинтокрил
Мікаель Бельман прилетів до озера Люсерен на гвинтокрилі. Лопаті збивали туман у цукрову вату, поки він, прихилившись, виліз із пасажирського місця й побіг ділянкого за майстернею. Слідом підтюпцем рухалися Колкка та Бівіс. З протилежного боку наближалися четверо чоловіків із ношами. Бельман зупинив їх, відгорнув ковдру, і поки ті, що несли ноші, стояли відвернувшись, став уважно роздивлятися голе, біле, розбухле тіло.
— Дякую, — кивнув Бельман, жестом дозволивши нести ноші до гвинтокрила.
Бельман зупинився на вершині пагорба, роздивляючись людей, які згуртувалися між майстернею та озером. Серед водолазів та дайверів, що знімали спорядження, він зауважив Беату Льонн та Каю Сульнес. А трохи віддалік — Харрі Холе, котрий розмовляв з якимось чоловіком, вочевидь, то був Скай, місцевий поліцейський.
Начальник КРИПОСу знаком звелів Колкку та Бівісу залишатися на місці, а сам прудко спустився вниз.
— Добридень, ленсмане, — привітався Бельман, струшуючи дрібні гілочки з довгого пальта. — Мікаель Бельман, Крипос, ми з вами розмовляли по телефону.
— Еге ж, — згодився Скай. — Того вечора, коли його люди знайшли тут оту мотузку. — І він пальцем тицьнув на Харрі.
— Він і зараз тут, — зауважив Бельман. — Але питання в тім, що він робить на моєму місці злочину?
— Ну, — втрутився Харрі й кахикнув. — По-перше, навряд чи це є місцем злочину. По-друге, я розшукую зниклих безвісти. Схоже, ми знайшли те, що шукали. А як просувається розслідування потрійного убивства? Чи ви щось знайшли? Отримали нашу інформацію про Ховасхютту?
Ленсман зустрів погляд Бельмана й віддалився непримітно, але хутко.
Бельман дивився на озеро, соваючи вказівним пальцем під нижньою губою, ніби втираючи якусь невидиму мазь.
— Послухай-но, Холе. Ти усвідомлюєш, що зараз ти зробив усе для того, щоб ти й твій бос Гуннар Хаген не лише втратили роботу, а й були покарані за недбальство на службі?
— І це все через те, що ми просто виконували свою роботу?
— Гадаю, Міністерство юстиції вимагатиме детальних пояснень, чому ви розгорнули пошуки зниклої людини поряд із мотузяною майстернею, звідки було взято мотузку, яка стала знаряддям убивства Маріт Ульсен. Я вам уже давав шанс, другого не буде. Гру скінчено, Холе.
— Гаразд. Отже, доведеться Міністерству юстиції все детально пояснити, Бельмане. Певна річ, у поясненнях буде інформація про те, як ми визначили, де взяли мотузку, вийшли на слід Еліаса Скуга й дізнались про Ховасхютту, затим виявили, що була ще й четверта жертва, яку звали Аделе Ветлесен, а сьогодні її знайшли в озері. Тобто виконали роботу, з якою Крипос, попри ваше чудове керування, всі свої ресурси й людей, не впорався за більш як два місяці. То як, Бельмане?
Бельман люто мовчав.
— Боюся, що міністр юстиції може завагатися щодо того, який підрозділ дієвіший при розслідуванні убивств у нашій країні.
— Дивись, не перегни палицю, Холе. Я тебе на порох зітру. — Бельман клацнув пальцями.
— Гаразд, — мовив Харрі. — Ані ти, ані я не маємо поки що в руках пристойних карт. Але що скажеш, якщо я оголошу «джек-пот»?
— Ти це про що?
— Ти отримаєш усе. Усе, що ми маємо. Нам не потрібна слава за те, що ми зробили.
Бельман підозріливо зиркнув на Харрі:
— А чого це ти надумав нам прислужитися?
— Усе дуже просто, — відповів Харрі, витягуючи з пачки останню сигарету. — Мені платять за те, щоб я допомагав ловити убивць. Це моя робота.
Бельман, глузливо скривившись, ворухнув плечима й головою, але не прохопився ані звуком.
— Гаразд, Холе, кажи, що тобі треба.
Харрі запалив сигарету.
— Мені треба, щоб ані Гуннар Хаген, ані Кая Сульнес, ані Бйорн Гольм не постраждали. Як і їхні подальші кар’єрні перспективи.
Бельман підпер великим пальцем свою м’ясисту нижню губу:
— Хтозна, чи зможу я зарадити...
— І ще: я теж хочу брати участь у розслідуванні. Мені потрібен доступ до всіх матеріалів, які ви маєте, і до слідства.
— Замовкни! — гаркнув Бельман, здіймаючи руку догори. — Ти що — глухий, Холе? Я наказав тобі не встрявати у цю справу!
— Бельмане, разом ми спіймаємо убивцю. Й наразі суттєво саме це, а не те, хто буде вирішувати все згодом.
— Не смій!.. — заволав Бельман, але враз змовк, зауваживши, що дехто озирнувся на його крик. Підійшовши до Харрі ближче, він стишив голос: — Не смій розмовляти зі мною як із недоумком, Холе.
Подувом вітру попіл від цигарки Харрі кинуло просто в обличчя Бельмана, але той навіть оком не кліпнув.
Харрі знизав плечима:
— А знаєш, Бельмане, гадаю, заковика тут не так у владі та політиці, як у тому, що ти, Бельмане, — хлоп’як, яке мріє стати героєм, що порятує світ. А зараз ти злякався, що я якось стану на заваді твоєму геройству. Але зарадити цьому можна дуже просто. Ану давай розстебнемо штани й подивимося, хто дістане цівкою аж до водолазного човна.
І тут Мікаель Бельман голосно розреготався:
— Харрі, уважно читай застережні знаки!
Його права рука вихопилась уперед так швидко, що Харрі не встиг зреагувати, й, вихопивши з рота в нього сигарету, кинула її у воду. Недопалок з шипінням згас.
— Дивись, щоб не поплатився життям! Чудового тобі дня.
Поки гвинтокрил здіймався у повітря, Харрі мовчки спостерігав за тим, як його остання сигарета гойдається на воді. Сірий змоклий папір, чорний згаслий кінчик.