Відразу після того Мікаель став гуляти з Улою, й вони з Бівісом бачились уже рідше. Але після закінчення старшої школи та Поліцейської академії обидва отримали роботу у поліцейській дільниці у Стовнері. Це було східне передмістя столиці, у якому було все, що належить: банди, що ворогували, домашнє насильство, а часом і убивства. За рік Мікаель одружився з Улою й став начальником Трульса, чи то пак Бівіса, котрого так усі стали називати вже на третій день, і майбутнє Трульса здавалось безхмарним, а Мікаеля — взагалі блискучим. Допоки один бевзь, якийсь цивільний, що тимчасово працював у відділі заробітної платні, не звинуватив Бельмана у тому, що той буцімто розтрощив йому щелепу після різдвяної вечірки. Доказів чоловік не мав, але Трульс знав напевно, що Мікаель того не робив. Але Мікаель і з цієї халепи вискочив, отримав роботу в Європолі й переїхав у штаб-квартиру в Гаазі, де теж невдовзі став зіркою.
Повернувшись до Норвегії, Мікаель обійняв посаду у Крипосі, майже відразу зателефонував Трульсу і запитав:
— Бівісе, чи ти готовий знову підривати щурів?
Перше, що зробив Мікаель на новій посаді, — узяв на роботу Юссі. Юссі Колкка був майстром у кількох єдиноборствах, які мали такі назви, що язик зламаєш. Він чотири роки пропрацював у Європолі, а доти працював у поліції Гельсінкі. З Європола Юссі Колкку довелося піти — він перестарався, розслідуючи серію зґвалтувань дівчаток-підлітків у Південній Європі. Очевидно, Колкка відгамселив одного з ґвалтівників так, що навіть адвокат звинуваченого не спромігся його упізнати. Але спромігся пригрозити Європолові позовом. Якось Трульс намагався розпитати у Юссі всі пікантні подробиці, але той лише зиркнув спідлоба, і квит. Та пусте. Трульс і сам не був патякалом. Він, до слова, зауважив: що менше розпатякуєш, то більше шансів, що тебе недооцінять. А от це не завжди добре. Але пусте. Сьогодні вони мають нагоду відсвяткувати. Мікаель, він сам, Юссі та Крипос взяли гору. А позаяк Мікаель не був присутній, верховодити будуть вони удвох.
— Стуліть пельки! — заволав Трульс і показав на екран, що висів на стіні над барною стійкою у барі «Юстіцен». І почув власне нервове рохкання, коли колеги послухались його. За столиками й за стійкою все стихло. Усі вп’ялися поглядами у ведучого новин, котрий, глянувши просто у камеру, повідав те, на що всі чекали:
— Сьогодні Крипос заарештував людину, яка підозрюється у п’яти вбивствах, зокрема у вбивстві Маріт Ульсен.
Усі почали збуджено чокатися пивними келихами, заглушивши продовження сюжету. Аж тут грубий голос гаркнув шведською з фінським акцентом:
— Ану замовкли всі!
Співробітники Крипосу підкорилися й нарешті побачили Мікаеля Бельмана, котрий стояв перед будівлею Крипосу у Брюні й говорив у волохатий мікрофон, що його ткнули йому просто в обличчя:
— Підозрюваного допитають у Крипосі, потому його відправлять у камеру попереднього ув’язнення.
— Тобто ви маєте на увазі, що поліція розкрила справу?
— Знайти винного й засудити винного — не одне й те саме, — відповів Бельман, куточки рота у нього сіпнулися ледь помітною посмішкою. — Але слідство, яке провели у Крипосі, виявило безліч збігів та доказів, тож ми вважали за потрібне негайно провести арешт, позаяк була загроза, що будуть скоєні нові злочини, а докази — знищені.
— Заарештованому десь років тридцять. Що ви ще можете про нього сказати?
— Раніше був засуджений за нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Це все, що я можу сказати.
— В Інтернеті про особистість затриманого з’являється чимало чуток. Пишуть, що це відомий підприємець, котрий, зокрема, заручений з дочкою відомого судновласника. Чи ви підтверджуєте ці чутки, пане Бельман?
— Я не маю наміру ані підтверджувати, ані спростовувати, окрім того, що ми у Крипосі маємо надію, що у справі все незабаром з’ясується.
Журналіст повернувся обличчям до камери, щоб сказати кілька заключних фраз, але їх пригасив шквал оплесків у барі «Юстіцен».
Трульс замовив ще пива, а один з детективів, здершись на стілець, заволав, що тепер відділ убивств може дещо відсмоктати, та й то лише кінчик, якщо, звісно, добряче попросить. Регіт розлігся в тісному, смердючому, просякнутому потом закладі.
У ту ж таки мить двері розчахнулися, і Трульс у дзеркалі побачив постать, яка заступила увесь одвірок.
Він відчув дивне збудження, пронизливу упевненість: зараз щось трапиться, і хтось обов’язково постраждає.
У дверях стояв Харрі Холе.
Високий, широкоплечий, зі змарнілим обличчям і запаленими, глибоко впалими очима. Він просто стояв у дверях, а у барі «Юстіцен» без ніякого наказу запала мертва тиша, лише чутно було, як хтось цитькає на двох криміналістів-балакунів. А коли, нарешті, вони вмовкли, Холе сказав:
— Отже, ви святкуєте, що вам вдалося вкрасти результати чужої праці?
Він промовив ці слова майже пошепки, але у кімнаті луною розносився кожен склад.
— Святкуєте, що ваш начальник ладен іти по трупах — уже неживих і тих, кого невдовзі повикидають з шостого поверху Управління поліції. Щоб лише стати королем-сонцем триклятого Брюна. Гаразд. От вам сотня...
Трульс завважив, як Холе помахав банкнотою.
— ...щоб вам не довелося красти. Купіть собі пива, прощення, штучний дрюк для бельманівської груповухи.
Харрі зібгав сотню й кинув її додолу. Бічним зором Трульс зауважив, що Юссі вже ворухнувся.
— ...або завербуйте ще одного донощика.
Холе хитнувся, але втримався на ногах, і Трульс лише тепер зрозумів, що чоловік — хоча й карбує кожне слово, мов рубає сокирою, — п’яний як квач.
У цю мить Юссі Колкка ударив Холе правицею в щелепу, від чого той розвернувся на півоберта, схилився у низькому, майже галантному поклоні, коли лівий кулак Юссі втрапив йому під дих. Трульс подумав, що за кілька секунд Холе виблює, щойно легені знову наповняться повітрям. Просто отут. Юссі подумав те саме й вирішив, що краще нехай це станеться не в залі. На подив, цей незграбний, майже квадратний фін витончено, наче балерина, скинув ногу до плеча Холе, штовхнув його так точно й прицільно, що поліцейський, зігнувшись навпіл, втратив рівновагу й вивалився через ті самі двері, якими увійшов сюди.
Найп’яніший і наймолодший зайшовся реготом, а Трульс зарохкав. Двоє старших, а з ними ще один прокричали, що Колкка має поводитися пристойно. Але ніхто й пальцем не ворухнув. Трульс добре розумів чому. Бо ніхто не забув давню історію. Свого часу Харрі заплямував їхній мундир, напаскудив у власне гніздо, позбавив життя одного з найкращих колег.
Юссі попростував до барної стійки з незворушним виразом, ніби ходив сміття викидати. Трульс задоволено рохкав. Ні, він ніколи не збагне цих фінів, саамів, ескімосів, чи як там їх у біса...
У глибині кімнати якийсь чоловік підвівся й попрямував до виходу. Трульс ніколи не бачив його у Крипосі, але погляд з-під темних кучерів був поглядом поліцейського.
— Ти тільки скажи, ленсмане, якщо потребуватимеш допомоги, — гукнув до нього сусід за столиком.
Лише через кілька хвилин, коли залунав голос Селін Діон і знову почали теревенити, Трульс наважився злізти з табурета, наступити підбором на сотню й підсунути її ногою до барної стійки.
Нарешті, легені Харрі наповнились повітрям. І він виблював. Потім удруге. Затим знов упав. Асфальт був такий холодний, що пронизував бік аж під ребра через сорочку, і такий важкий, наче то він лежав на Харрі, а не навпаки. В очах у нього танцювали криваві цятки й звивалися чорні змії.
— Холе?
Харрі почув голос, але знав: якщо помітять, що він прийшов до тями, то знову можуть бити. Тому не розплющував очей.
— Холе? — Голос пролунав ближче, і Харрі відчув чиюсь руку на своєму плечі.