— Говори, — сказав Кронглі, не відриваючи погляду від того, що діялось на полі, де саме зараз, наближаючись до повороту, вирвалась наперед синя кобила на крайній доріжці.
— Іска Пеллер, австралійська панянка, яку ти забрав з Ховасхютти, каже, що ти підбивав клинці до її подруги Шарлотти Лолле.
Зосереджений вираз обличчя Кронглі був незворушний. Харрі чекав. Нарешті Кронглі поглянув на нього.
— Ти хочеш, аби я щось сказав щодо цього випадку?
— Якщо твоя ласка, — мовив Харрі.
— Про мене... «Підбивав клинці» — не зовсім точно. Ми трішки пофліртували. Цілувалися. Я захотів продовження. А вона повелася так, що, мовляв, не варто. Я спробував наполягти на своєму — ну, ти ж знаєш, саме цього часом жінки чекають від чоловіків, бо це ж частина рольової гри в природі. Ото й по всьому.
— Не надто збігається з картиною, що, за словами Іски Пеллер, розповідала її подруга. Гадаєш, Пеллер обманює?
— Ні.
— Ні?
— Просто, як на мене, Шарлотта захотіла трохи уяскравити історію. Дівчата-католички часто прагнуть видаватися цнотливішими, ніж вони є насправді.
— Вони забажали заночувати у Єйлу, а не у тебе. Попри те, що Пеллер нездужала.
— Так це саме панянка з Австралії наполягла на тому, щоб вони поїхали. Гадки не маю, які стосунки у цих двох дівок, адже відносини між подругами часто бувають досить заплутаними. До речі, закладаюся, що у Пеллер коханця немає. — Він підніс до рота кухоль з пивом. — А навіщо воно тобі, Харрі?
— Дивно. Бо коли Кая Сульнес приїздила в Устаусет, ти не розповів їй, що зустрічався з Шарлоттою Лолле.
— А ще дивно, що ти й досі марудишся з цією справою. Я гадав, вона вже у підпорядкуванні Крипосу, надто після того, що я прочитав у сьогоднішніх газетах. — Увагу Кронглі знову привернули коні. Вийшовши з повороту, жовтий кінь на третій доріжці випереджав решту аж на цілісінький олов’яний корпус.
— Певна річ, — відповів Харрі. — Але зґвалтування досі розслідують у відділі убивств.
— Зґвалтування? Схоже, ти врешті протверезів, Харрі?
— Гаразд, — мовив Харрі й добув з кишені пачку цигарок. — Я тверезіший, ніж був ти, Кронглі. — Він встромив зігнуту цигарку до рота. — Щоразу, коли ти гамселив та ґвалтував свою колишню подружку в Устаусеті.
Кронглі різко обернувся до Харрі, зачепивши ліктем кухоль з пивом. Рідина вихлюпнулась на зелене сукно, мокра пляма стала розповзатися полем, мов вермахт на мапі Європи.
— Я щойно повернувся зі школи, де вона працює, — вів далі Харрі, розкурюючи цигарку. — Саме вона й розповіла, що я, найпевніше, знайду тебе тут. А ще сказала, що, полишаючи тебе в Устаусеті, вона радше тікала, ніж переїздила. І що ти...
Продовжити Харрі не встиг. Кронглі виявився метким, він, копнувши ногою, повернув його крісло й напав ззаду, перш ніж Харрі спромігся якось відреагувати. Холе відчув, як ленсман схопив його за руку, й знав, що буде далі: цей залізний поліцейський захват вони застосовували ще в перший рік у Поліцейській школі. От воно й дало про себе знати — cекунду проґавив, а ще дводенна пиятика й сорокарічне глупство. Кронглі заломив його руку й зап’ясток так, що Харрі впав уперед, ударившись головою об стіл. Та ще й тим боком, де вилиця пошкоджена. Харрі зойкнув від болю й на мить знепритомнів. Очунявши, знову відчув біль і відчайдушно спробував викрутитись. Харрі завжди був дужим, але враз усвідомив, що проти Кронглі шансів у нього немає. Він відчув на своєму обличчі вологе дихання здорованя.
— Не варто було тобі в це лізти, Харрі. Як і слухати оту шльондру. Вона патякатиме все, що спаде їй на думку. І робитиме, що заманеться. Може, вона перед тобою й спідницю задерла? Га? Показала свою пуцьку?
Кронглі здавив руку дужче, й у голові Харрі щось тріснуло, ніби жовтий кінь хвицнув його у лоб, а зелений — по носі. Він вивернувся, правою ногою наступив на ногу супротивникові. Щосили. І почув, як Кронглі зойкнув. Харрі обернувся й ударив його. Ліктем, а не кулаком, бо часто розбивав до крові суглоби на пальцях. І втрапив саме туди, де, як він знав, бити найефективніше, — не у край підборіддя, а трохи збоку. Кронглі хитнувся, різко випав з низького крісла й гепнувся додолу, сукаючи ногами. Харрі зауважив, що після зіткнення з залізною набійкою на його черевику, хоч їх уже час викидати, на правій кросівці Кронглі лишилась кривава пляма. І виявив, що й досі затис зубами цигарку. Краєчком ока встиг помітити, що червоний кінь, безперечно, прийде першим.
Харрі схопив Кронглі за комір, підняв і жбурнув у крісло. Зі смаком затягнувся, відчувши лоскітне тепло в легенях.
— Гаразд, зґвалтування — не надто потужний доказ, — продовжив він. — Хай там як, але ані Шарлотта Лолле, ні твоя подруга на тебе так і не заявили в поліцію. Але я як слідчий маю знати більше, второпав? І ось тепер я змушений повернутися у Ховасхютту.
— До чого ти ведеш, хай тобі грець? — Кронглі раптом захрип, ніби дуже застуджений.
— У Ставангері є дівчина, якій Еліас Скуг звірявся того ж таки вечора, коли його було вбито. Вони сиділи в автобусі, й Еліас розповідав їй, що тієї ночі у Ховасхютті він, можливо, став свідком зґвалтування. Хай там як, але йому видавалося саме так, коли згодом він про це згадував.
— Еліас?
— Так, Еліас. Він спав, його розбудив галас на вулиці, він визирнув у вікно. Саме був ясний місяць, і під дашком нужника він побачив двох. Жінка стояла до нього обличчям, а чоловік — спиною, тож його він не розгледів. Еліас вирішив, що вони надумали потрахатись, жінка пручалася, а чоловік затулив їй рота рукою, мабуть, щоб вона нікого не розбудила. А коли чоловік потягнув її у нужник, Еліас, засмутившись, що не додивиться таке пікантне видовище до кінця, пішов спати. І лише прочитавши про вбивства у газетах, Еліас розцінив побачене інакше. Може, жінка намагалася вирватися й кликала на допомогу, і саме тому чоловік затиснув їй рота? — Харрі знову затягнувся. — Чи не ти був тим чоловіком, Кронглі? То ти був там?
Кронглі почухав підборіддя.
— Алібі? — напрямки рубонув Харрі.
— Я спав. Удома. А чи повідомив Еліас Скуг, хто та жінка?
— Ні. А чоловіка, як я вже казав, він не роздивився.
— То був не я. А ти, Холе, ризиковий. Аж занадто...
— Я маю поставитися до цього як до погрози чи як до компліменту?
Кронглі змовчав. Але в його очах сяйнули холодні глузливі вогники.
Харрі загасив цигарку й підвівся.
— До речі, твоя колишня нічого мені не показувала. Ми розмовляли в учительській. Схоже, вона остерігається тепер лишатися наодинці з чоловіком. Тож дечого, Кронглі, ти таки домігся.
— Не забувай позирати через плече, Холе.
Харрі обернувся. Круп’є зробив вигляд, наче все, що трапилось, не має до нього жодного стосунку. Він уже шикував коней для чергового забігу.
— Ставитимете? — спитав він ламаною норвезькою.
Харрі хитнув головою:
— Даруйте, але немає чого ставити.
— Тим більше можна виграти, — усміхнувся круп’є.
Вийшовши, Харрі поміркував над його словами. Може, то таке прислів’я?
Розділ 50. Хабар
Мікаель Бельман чекав. І це було найсолодше. Хвилини, які збігали, поки вона відчинить. Нетерпіння й водночас певність, що вона знову перевершить його сподівання. І щоразу, дивлячись на неї, розумів, що геть забуває, яка вона гарна. Коли розчинялися двері, він кілька секунд стояв на порозі, щоб всотати цю красу. Щоб сповнитися упевненістю. У тому, що з-поміж усіх чоловіків, — а це фактично всі спроможні чоловіки, які мають очі, які жадали її, — вона обрала саме його. Адже він — вожак зграї, альфа-самець, що має право злягатися з самками першим. Адже саме таке банальне й вульгарне визначення найточніше. Альфа-самцем стати не можна, ним треба народитися. І навіть якщо через це життя додає зайвих клопотів — якщо тебе покликано, даремно пручатися.
Двері розчинилися.
Вона була вдягнена у білий светр з високим коміром, волосся зашпилене догори. Мала втомлений вигляд, очі видавалися менш блискучими, ніж зазвичай. Але все одно у ній була та витонченість, той клас, на який навіть його дружині годі було сподіватися. Вона привіталася, сказала, що влаштувалася на веранді, розвернулася й зайшла досередини. Він пішов слідом, узяв у холодильнику пива, вмостився в незграбно-громіздкому кріслі на веранді.