— Чому ти сидиш на холоді? — спитав він. — Схопиш запалення легенів.
— Або рак легенів... — додала вона, взяла з попільнички недопалок і знову занурилась у книгу. Він прочитав на обкладинці «Хліб із шинкою», Чарлза... — він примружив очі, — Буковськи. Схоже на найбільший скандинавський аукційний дім.
— Маю гарні новини, — озвався він. — Ми спромоглися не лише відвернути катастрофу, але й обернути випадок з Лейке на свою користь. Сьогодні телефонували з Міністерства юстиції. — Бельман поклав ноги на стіл і поглянув на етикетку на пляшці з-під пива. — Дякували, що я так рішуче втрутився й посприяв звільненню Лейке. Вони дуже переймалися тим, як би діяв Андерс Галтунг з його зграєю адвокатів, якби Крипос був менш оперативним. Прагнули переконатися, що я цілком керую ситуацією й нікому, окрім Крипосу, не дістатись до матеріалів справи.
Він сьорбнув пива, поставив пляшку на стіл.
— А яка твоя думка, Буковськи?
Опустивши книгу, вона зустріла його погляд.
— Чи тобі зовсім нецікаво? — спитав він. — Ти ж знаєш, що це й до тебе стосунок має. Якої ти думки про справу, люба? Нумо. Ти ж слідчий. Убивства розслідуєш...
— Мікаелю...
— Тоні Лейке має схильність до насильства, й ми на це купилися. Оскільки напевне знаємо: такі, як він, — невиправні. Схильність до насильства й прагнення убивати трапляється не у кожного й буває набутою або вродженою. Але якщо в тобі живе убивця — прогнати його страшенно важко. Можливо, убивця знав, що ми про це знаємо. Усвідомлював, що коли підставити Лейке, ми, дізнавшись про його схильність до насильства, радо купимося всі як один. От він і прослизнув в оселю Лейке, зателефонував Еліасу Скугу. Щоб ми не шукали інших можливих підозрюваних у Ховасхютті.
— На час, коли телефонували з помешкання Лейке, ніхто, окрім поліції, ще гадки не мав, що знайшли зв’язок з Ховасхюттою.
— То й що? Він знав, що з часом ми виявимо цей зв’язок. Хоча справді, хай йому грець, слід було виявити його набагато раніше. — Бельман знов узяв пляшку.
— І хто убивця?
— Отой сьомий з Ховасхютти, — мовив Мікаель Бельман. — Той, що прийшов з Аделе Ветлесен і про кого ніхто й гадки не мав, що то за один.
— Ніхто?
— У мене тридцять підлеглих. Ми прочесали квартиру Аделе. Жодних письмових доказів. Жодних щоденників, листівок, листів, імейлів чи смс. Усі її знайомі чоловіки, про яких ми дізнались, допитані й викреслені з переліку підозрюваних. Ніхто з них не бачив, з ким вона була у горах, у хатинці. Ніхто цьому не здивувався, бо, кажуть, вона змінювала коханців, як трусики, й зазвичай нікому про це не розповідала. Єдине, що ми виявили: вона розповідала подрузі, що їй з цим залицяльником з хатинки було часом цікаво, часом — ні. Цікавим видалося нічне побачення на покинутій фабриці в костюмі медсестри.
— Якщо це її зацікавило, то мені, мабуть, не хочеться знати, що «не зацікавило».
— Вочевидь, нецікаво було, коли він розмовляючи скидався на її співмешканця. Подруга гадки не має, що мала на увазі Аделе.
— Співмешканець не є співмешканцем у звичному сенсі, — позіхнула Кая. — Адже Гейр Брюн — голубий. Якщо сьомий прагнув перекласти провину за убивства на Тоні Лейке, мав би знати, що у нього була судимість.
— Звісно, про присуд за вчинення насильства міг дізнатись будь-хто. Як і про місце, де це трапилось, — у комуні Утре-Енебак. Лейке мало не став убивцею, коли мешкав з дідом біля озера Люсерен. На місці убивці де б ти заховала труп Аделе Ветлесен, щоб навести слідство на Лейке? Певна річ, у місці, яке має зв’язок з ним особисто і з його судимістю. Тому він обрав Люсерен. — Мікаель Бельман помовчав. — Тобі нудно?
— Ні.
— Тобі ніби зовсім нецікаво.
— У мене просто в голові купа інших думок.
— Відколи це ти почала палити? До речі, маю план, як знайти сьомого.
Кая довго дивилася на нього.
Бельман зітхнув:
— Любонько, і тобі не цікаво як?
— Як?
— Послуговуючись його ж тактикою.
— Яка полягає...
— У тому, щоб зосередитися на невинуватому.
— Про мене, ти лише цією тактикою й послуговуєшся.
Бельман кинув на неї блискавичний погляд. Дещо вже почало прояснятися. Стосовно альфа-самця.
Він розповів свій план, як схопити сьомого.
Він уже тремтів од холоду та люті. І сам не міг второпати, що ж його так розізлило. Те, що вона ніяк не прореагувала, ані ствердно, ані заперечно? Чи те, що сиділа палячи з таким виразом, ніби ця справа її геть не стосується. Хіба вона не усвідомлює, що від його шахових ходів у ці доленосні дні залежить не лише його кар’єра, але й її майбутнє? Нехай їй не судилося бути фру Бельман, але ж під його заступництвом вона матиме змогу піднятися кар’єрними сходами — певна річ, якщо й надалі буде вірною йому й покірливою, він не терпить норовливих. Чи його роздратувало питання, що стосувалось отого. Іншого. Старого, побореного альфа-самця?
Вона спитала про опіум. Спитала, чи справді він мав намір цим скористатися, якби Харрі не пристав на пропозицію взяти на себе провину за арешт Лейке.
— Певна річ, — відповів Бельман, намарне силкуючись розгледіти вираз її обличчя, але було надто темно. — Чому ні? Він же незаконно завіз у країну наркотик.
— Справа не в ньому. А в тому, чи ти ладен знеславити всю поліцію.
Він похитав головою:
— Ми на таке не купимося.
У холодному вечірньому повітрі сухо пролунав її сміх:
— Але ж його ти, безперечно, підкупив.
— Він продажний, — мовив Бельман і залпом допив пиво. — У цьому між нами різниця. Слухай-но, Кає, до чого ти все це ведеш?
Вона щось хотіла сказати. Але цієї миті у нього задзеленчав мобільний. Вона побачила, як він опускає руку в кишеню і, як завжди, випинає губи трубочкою, ніби для цілунку, хоча насправді це було прохання помовчати. Бо, може, це телефонує його дружина, начальник чи хтось, кому не слід знати, що він навідується сюди, щоб трахати свою співробітницю з відділу убивств, яка надає йому інформацію, щоб він міг обійти фірму конкурентів. До дідька Мікаеля Бельмана! До дідька Каю Сульнес, але найперше до дідька...
— Він зник, — мовив Мікаель Бельман, кладучи мобільник до кишені.
— Хто?
— Тоні Лейке.
Розділ 51. Лист
Привіт, Тоні!
Ти довго прагнув дізнатись, хто я такий. Гадаю, тепер саме час розповісти тобі правду. Тієї ночі я був у Ховасхютті, але ти мене не помітив. І ніхто не помітив, я був невидимий, наче привид. Але ти знаєшся мене. Чудово знаєш. І зараз я прийду за тобою. Ти — єдиний, хто здатен мене нині зупинити. Решта — мертві. Лишилися лише ти та я, Тоні. То як, тепер серце твоє затіпалося швидше? Рука потяглася до ножа? І ти наосліп ширяєш ним у темряві, уклякнувши від страху, що тебе позбавлять твого нікчемного життя?
Розділ 52. Візит
Щось розбудило його. Якийсь звук. Там, назовні, завжди повно звуків, але всі вони знайомі йому, тож від них він ніколи не просинався. Він підвівся, поставив ноги на холодну підлогу і визирнув з вікна. Знайомий краєвид. Дехто б сказав — пустка. Невідь на що натякаючи. Позаяк тут ніколи не буває порожньо, тут завжди хтось є. Він глянув на двері. Вони зачинені на замок і на засув зсередини. Гвинтівка лишилася в комірчині. Він здригнувся під цупкою фланелевою сорочкою, яку носив удень і в якій уночі спав. У вітальні геть порожньо. І ззовні теж порожньо. Порожньо у всьому світі. Але це не зовсім пустка. Бо там ще є двоє з тих, що лишилися.
Харрі привидівся сон. Наснився ліфт, що відкривав пащу, жінка з коктейльною соломинкою у червоних вустах, блазень, що сміється, тримаючи в руках власну голову, наречена у білому, яка йде до вінця обіруч зі Сніговиком, зірка, намальована на запиленому телеекрані, самотня однорука дівчина на вишці для стрибків у Бангкоку, солодкуватий запах сечі у пісуарі, обриси людського тіла, що проступають крізь синій пластик водяного матраца, пневматичний дриль і кров, що ринула йому в обличчя, тепла й смертоносна. Алкоголь — ніби хрест, часник і свята вода — завжди захищав його від привидів, але сьогодні місяць уповні, й пролито кров незайманок, і привиди кишіли, вирвавшись з найтемніших закутків і найглибших могил, а тепер гарцювали, перекидаючи його один одному, кружляючи чимраз несамовитіше й лютіше, під несамовите калатання серця від смертельного страху й завивання пожежної сирени, котра не стихала у цьому пеклі. І раптом все стихло. Воно знову прийшло. До краю заповнило йому рота. Він не в змозі дихати. Зимно й темно, хоч в око стрель, і він неспроможний поворухнутися...