Харрі хапав ротом повітря, що ринуло у кімнату, але водночас розгорілось і полум’я, і зненацька голові стало нестерпно жарко. Він машинально упав навколішки, руками торкнувся волосся — чи воно не палає. Коли Харрі роззирнувся, палали стіни. Хотілося вдихнути, але він придушив у собі цей рефлекс. Підвівся. Лише два метри до дверей, але він має винести... він кинувся до папірця... До сторінки із книги відвідувачів у Ховасхютті.
— Відійди геть! — Інспектор стояв у дверях з вогнегасником та шлангом у руках.
Ніби при уповільненій зйомці, Харрі раптом побачив, як із вогнегасника бризнув струмінь. Побачив, як золотаво-коричнева рідина вдарила у стіну. Коричнева рідина — хоча мала бути білою, і чому рідина — мала би бути порошкоподібною. Але перш ніж він розгледівся, полум’я здіймалося вже вище голови й ревучи виривалося туди, куди лилася рідина — бензиновою цівкою до інспектора, котрий укляк у дверях, щосили натискаючи пуск.
Харрі збагнув: вогнегасник наче навмисне висів на стіні в їдальні, саме там, де не лишиться непоміченим, червоний, новенький, він мовби кликав: візьми мене в руки...
Плечем Харрі змів поліцейського, врізавшись у нього на рівні живота, а той під вагою старшого інспектора, що ринувся вперед, спиною вилетів у їдальню. Харрі лежав згори.
Шмигнувши під стіл, вони перекинули кілька стільців. Інспектор, задихаючись, завзято жестикулював і показував на щось, ніби риба, то розтуляючи, то стуляючи рота. Харрі озирнувся. Охоплений полум’ям червоний вогнегасник котився в їхній бік. Шланг розпадався на шматки, тхнуло паленою гумою. Харрі скочив, тягнучи за собою поліціейського до дверей, штурхнув його в галерею, а сам упав додолу. А потому сталося те, що начальник пожежної команди у своєму рапорті назвав вибухом, від якого повилітали вікна, й полум’я охопило усе приміщення.
Моя монтажна, де я робив вирізки з газет, палає. Це показують у новинах. Твоя справа — служити й захищати, а не ламати й нищити, Харрі Холе! Отож ти й за це заплатиш. А коли пручатимешся, то заберу те, що тобі дороге. Це — секундна справа. Ти навіть не уявляєш, як це легко зробити...
Розділ 66. Розбираючи згарище
На Нюдален спустилася вечірня темрява. Харрі стояв перед Бйорном Гольмом у вовняній ковдрі, накинутій на плечі, тримаючи в руках паперовий стаканчик і спостерігаючи за тим, як пожежники, пірнаючи у вогонь, виносили останні відерця з ПСГ, яким все-таки судилося покинути фабрику «Кадок».
— Отже, він пришпилив до стіни світлини всіх убитих? — уточнив Бйорн Гольм.
— Пришпилив, — відповів Харрі, — усіх, окрім повії з Лейпцига, Джуліани Верні.
— А що з аркушем? Ти певен, що аркуш вирвано з книги відвідувачів у Ховасхютті?
— Так, я бачив цю книгу у Ховасхютті, там були такі самісінькі сторінки.
— Отож ти стояв за півметра від папірця, на якому було надряпане ім’я сьомого, але ти, скорше за все, його не розгледів?
Харрі знизав плечима:
— Може, мені вже потрібні окуляри, щоб читати. Усе трапилось блискавично, Бйорне. Моя зацікавленість папірцем здиміла водномить, коли я второпав, що інспектор поливає все бензином.
— Та ні ж бо, я не це мав на увазі...
— Там ще й кілька листів було пришпилено. Але те, що я встиг прочитати, скидалося на лист шантажиста. Може, його вже хтось викрив.
Вони побачили, що до них наближається пожежник. Одяг на ньому скрипів та гримів.
— Ви з Крипосу, так? — проревів чоловік. Голос цілком пасував до шолома та чобіт. Кожен жест виказував у ньому начальника.
Харрі вагався, але потім кивнув: навіщо все ускладнювати?
— Що там насправді коїлось?
— Сподіваюсь, ваші люди згодом нам про це розкажуть, — мовив Харрі. — Гадаю, одне безсумнівно — хтось влаштував усередині безплатний офіс і склав ретельний план, що трапиться, коли туди навідаються незвані гості.
— Справді?
— Я мав запідозрити небезпеку, коли зауважив лампи денного світла на стелі. Якби вони були справні, злочинцю не довелося б послуговуватися лампою на столі. Вимикач було під’єднано ще до чогось, до якогось запалювача.
— Гадаєте? Гаразд, завтра вранці надішлемо сюди фахівців.
— А як вона виглядала? — спитав Гольм. — Кімната, з якої все розпочалось?
Пожежник зміряв його поглядом.
— ПСГ на стелі й на стінах, хлопче. Ти сам уявляєш, який вона може мати вигляд?
Харрі втомився. Йому набридло отримувати догани, боятися, набридло, що вони повсякчас спізнюються. Але зараз дратувало те, що дорослі чоловіки теревенять про пусте. Тому Харрі мовив тихо, так тихо, щоб пожежник трохи нахилився уперед:
— Якщо вас цікавить, якої думки мій експерт про приміщення, куди ви щойно послали з півдюжини своїх підлеглих, то я дам вам вичерпну й точну відповідь. Річ у тому, що там ховалася людина, яка сплановувала убивства. Сім чи вісім заразом. А потім убивця здійснив їх. І нам конче необхідно знати, чи знайдемо ми там хоч якісь сліди, які прислужаться нам, щоб зупинити цю дуже-дуже небезпечну людину. Я зрозуміло висловився?
Пожежник випростався. Кахикнув.
— ПСГ — це дуже...
— Слухайте-но, ми вас націлюємо на потрібне нам, а не на балачки про причину.
Обличчя у пожежника стало багряним, але не лише через ПСГ, що палав неподалік.
— Кімната вигоріла. Вщент. Папери, меблі, комп’ютер, — абсолютно все.
— Дякую, шефе, — мовив Харрі.
Двоє поліцейських стояли, дивлячись, як віддаляється пожежник.
— Мій експерт? — спитав Гольм. Обличчя у нього скривилося так, наче він проковтнув щось бридке.
— Це я щоб скласти враження, що я хоч який, а теж начальник.
— А що, приємно обставити когось, коли тебе самого щойно обставили, га?
Харрі кивнув і щільніше загорнувся у ковдру.
— Він сказав «вигоріла вщент», так?
— Так, ущент. Як почуваєшся?
Харрі похмуро глянув на дим, що досі просотувався з вікон фабрики у промінні пожежних прожекторів.
— Як опущений, — відповів він і допив холодну каву.
Харрі їхав з Нюдалена, але не встиг зупинитися на червоний на Уеландсгата, як йому зателефонував Бйорн Гольм.
— Судовий лікар зробив аналіз сперми на штанях цієї, як її, Аделе, і маємо збіг по ДНК.
— Уже? — здивувався Харрі.
— Частковий. Але на дев’яносто три відсотки можна бути певним, що маємо збіг.
Харрі випростався на сидінні.
Збіг! Найчудовіше слово з усіх. Може, день не такий уже й пропащий.
— Далі! — скомандував Харрі.
— Ти маєш навчитися насолоджуватися театральними паузами, — підколов його Гольм.
Харрі застогнав:
— А хай тобі...
— Цить. Вони знайшли збіг з волоссям із гребінця Тоні Лейке.
Харрі уп’явся очима в далечінь.
Тоні Лейке зґвалтував Аделе Ветлесен у Ховасхютті?
Харрі не міг собі цього уявити. Тоні Лейке? Неможливо збагнути. Хай він навіть ґвалтівник, але як він зґвалтував жінку, яка прийшла у хатинку з іншим? Еліас Скуг сказав, що бачив, як чоловік затуляв їй рота й затягував у туалет. Може, якщо гарненько поміркувати, не було там ніякого зґвалтування?
І раптом все стало на свої місця.
Харрі зрозумів усе цілком чітко.
Не було ніякого зґвалтування. А ось мотив — був.
Автівки ззаду почали сигналити. Червоний змінився зеленим.
Розділ 67. Залицяльник
Була за чверть восьма, й день ще не сповнився барвами та яскравістю. У сірому ранковому тумані краєвид поставав у зернисто-чорно-білому вигляді. Харрі поставив машину поряд з іншим авто, що самотньо стояло на Вьойєнтанген, і пошкандибав до плавучої пристані. Ленсман Скай стояв на самісінькому краю з вудкою у руках та цигаркою у роті. Клоччя туману висіло, ніби вата, на очеретяних верхівках, що стирчали з чорної, оливково-гладенької води.
— Холе? — мовив Скай не озираючись. — Рання пташка.
— Ваша дружина сказала, що я знайду вас тут.
— Щоранку з сьомої до восьмої. Тільки у цей час я можу над чимось розмірковувати, перш ніж почнеться уся ця метушня.
— Клює?